Анатомічний атлас. Важко бути жабою. Артем Чех

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Та, в принципі, ми всі так вдягалися, і наші шмотки були далеко не кращого ґатунку, ми вдягалися лише в секонд-хенді, де принципово ніколи нічого не купували, а так само принципово крали… Ці кляті секонд-хенди для нас існували, аби задарма вдягати типу модні лахи. Ні фіга собі, думали ми, грьобані німці та італійці передають нам свій поношений одяг як гуманітарну допомогу, а ці підари араби деруть з нас втридорога, наповнюючи свої безрозмірні кишені нашою національною валютою. Суки, думали ми, і, в принципі, мали рацію.

      Власне, до чого я все хилю? Жили вони втрьох в одній квартирі, курили дешеву черкаську траву, іноді бухали, іноді дивилися телевізор. Нормальне таке життя, без всяких. Я б теж так жив. Я теж так жив…

      3

      Ми з Толяном довго стоїмо під вікнами і чекаємо, поки спуститься Віталік і відкриє парадні двері. Нарешті воно, тобто Віталік, спускається. Його зовнішній вигляд мені одразу говорить багато про що, а саме про те, що життя – це суцільний карнавал. Так і говорить. Давай, чувак, у нас тут карнавал, ми епікурейці нового часу, тут все дозволено, бачиш, як я виглядаю, я виглядаю як останній придурок, а тому заходь, ми раді тебе бачити, ми вже давно чекали на ще одного такого, як ми, придурка, який народився на цей світ, аби витрачати своє життя не на дрібниці суєтності, а на тривалий і якісний пройоб. Ти не думай, що вся річ у грошах. У нас їх ніколи не було, ми тут живемо за рахунок повітря, пропахлого мокрими ганчірками та кремом для гоління «Арко», розумієш, чувак, далі говорить його зовнішній вигляд, гультяйство – це те, заради чого варто жити. Гультяйство? – перепитую я. Так, відповідає зовнішній вигляд Вія, гультяйство. Розумієш, чувак, у нас немає бабок, але приїхав ти, зі столиці, і в тебе вони мають бути, тому давай, вали за якимсь бухлом. Слухай, кажу, а ти не заїбав? Ні, каже він, все нормально, хочеш – я збігаю.

      Я дістаю якісь жмакані купюри, віддаю їх Віталіку, після чого той зникає в темряві січневої ночі. Толян веде мене на другий поверх, відчиняє двері і запускає мене всередину.

      – Все нормально? – злякано запитую я.

      – Все кльово, чувак, – каже Толян, і я розумію, що його депресуха зникає. Варто лише переступити поріг цієї хати, як будь-який тягар звалюється з плечей і зникає в товщі бетонної підлоги.

      – Схоже на карцер, – кажу я і роззуваюся.

      На кухні сидить Андрюха.

      – Привіт, – кажу я.

      – Здоров, – відповідає Андрюха. – Я Андрюха, тобто Фріл.

      – Ага, – кажу, – зрозуміло.

      – У мене завтра іспит із шрифтознавства, тому я буду трохи на своїй хвилі – не думай нічого такого.

      – Та я і не збирався, – кажу.

      – Де Віталя?

      – Віталя? – не розумію я. Чесно кажучи, я взагалі мало що розумів. – А, Віталя, – пригадую я. – Побіг за бухлом.

      – Нормально, – каже Андрюха. – Хапонеш?

      Він протягує мені пляшку, від якої смердить концентрованою канабісовою отрутою.

СКАЧАТЬ