Я, «Побєда» і Берлін (збірник). Кузьма Скрябін

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ іст дас? – спитався він мене, і якщо знав наше слово «б…ь», то закінчив би фразу тим, чим закінчив би я на його місці.

      – Дас іст ауто, бля, – вирвалося в мене на кінці.

      – Найн, вас іст дас? – перепитав Брюс Вілліс і ткнув пальцем в мій талон.

      – А-а, дас іст техпаспорт, – не знаю, чи воно так називається в них, але більше варіантів в мене не було. Німець довго щось гаркав до свого колєги, який був схожий на мужика, котрому прикрутили голову від карлика. Той крутив замалою як на нього шпаківнею і махав убік Львова:

      – Цурюк, цурюк, – почув я в наш бік. Я з дитинства ненавидів слова, які закінчуються на «урюк», і тому почав підозрювати форс-мажорні повороти в нашому плані взяття Берліна. Збоку від нас проїжджали прекрасні, сяючі новенькі машини, з вікон яких нас очманіло роздивлялися перестрашені арійці. Вони всі мали такий вигляд, ніби побачили живого Дон Кіхота власною персоною на своєму Росінанті, який самотужки атакує японську морську ескадру. Я ж дивився вбік того, з маленькою головою, мріючи, якби ту голову на відстані запрограмувати, щоби нас скоріше запустили. Наш поліцай вернувся і, простягаючи мені документ, сказав:

      – Бітте. Ауф.

      – На здоров’я, – відповів я, але Бард штовхнув мене ліктем:

      – Кент хоче, шоб ми вийшли.

      Ми вибралися з тачки, німець заліз на моє місце, наморщивши ніс від стійкого і нелегкого запаху нашого перебування в цій машині найближчі дві доби, а також інших її власників сорок останніх років поспіль. Він повернув голову назад і зацікавлено роздивлявся на манекенів. Його вираз обличчя змінився на вираз обличчя підлітка, який перший раз побачив голу тьотю, і та була не проти просвітити його, що з цим всім можна робити.

      – От придурки, – підсумував я свої спостереження. На них ті манекени діють, як на котів валер’янка. От Бард тєму видумав.

      Барда, натомість, не радувало зацікавлення поліцая його дітьми. Він не мав наміру дарувати комусь 150 марок тільки за те, що нас пропустять без огляду. Він піде пішки в Берлін і залишить мене тут, і понесе всіх дітей на горбі, тільки для того, щоб відчути в руках ШТУКУ справжньої валюти. Так думав Бард, але німець був митником не з Рава-Руської, а з Коттбуса, і він не знав, що можна брати в людей гроші, а також приймати від них хабарі товаром. Він виліз і сказав мені:

      – Бітте поворотен морген, – ну, типу, поворотами поморгай.

      – Ясен херен, – відповів я і посмикав перемикачем поворотів. Позаяк реле згоріло в часи, коли Стаханов бив власні рекорди в шахтах Донбасу, мені довелося смикати по черзі вниз-назад, вниз-назад, а потім вверх-назад, вверх-назад, щоби створити німцю ілюзію мигання лампочок, які без цієї процедури просто світили, як лампочка Ілліча в хаті щасливих селян з його портретом у руках.

      – Я, гут. Бітте, ручнік арбайтен, – тим часом попросив він перевірити, чи лабає ручне гальмо. Я хотів СКАЧАТЬ