Санькя. Захар Прилепин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як і колись, мовчав, ретельно пережовуючи хліб і пельмені. Сашко примітив ще: якщо сам він, зайшовши в кафе, кілька разів огледівся – що за люди навколо, – то Негатив, навпаки, навіть не поцікавився, хто тут п’є й не закусує. Здавалося, що Негатив прийшов до себе додому, де всі йому давно знайомі. Рогов не шумів і не п’янів, тільки по обличчю його пішли рожеві, із чіткими гранями, плями. Сашко дивився на Рогова, у хмільному подиві відзначаючи, що коли обвести пляму на лівій щоці, – вийде Африка. Сашко кілька разів витягував шию, намагаючись розглянути форму плями на правій щоці Рогова, поки Льошка не кивнув: мовляв, що таке?

      Сашко по-щенячому закрутив головою: нічого.

      Рогов м’яко посміхався.

      – Льош, скажи мені ще щось про цю розмову, – попросив Сашко. – Ти дуже славно говориш.

      – А що тут казати… – знову щиро здивувався Рогов. – Послухати того типа, – так простіше лягти й умерти. Росіянам, за його логікою, взагалі треба було лягати й умирати кожні сто років. Як тільки вони збиралися «пускати кров». Я не бачу жодної різниці між сьогоднішнім днем і тим, що було… дуже давно. Я навіть не бачу різниці між собою й дідом моїм.

      Рогов говорив повільно, немов прокручуючи кожне слово в м’ясорубці.

      – Ні, Льош, постривай, а як же «пускати кров»? Це справді буде?

      – Усі пускають…

      – Безлєтов сказав би, що всі пускають кров чужим, а ми – своїм.

      – У нього Безлєтов прізвище?… – перепитав Рогов і, не очікуючи відповіді, сказав: – Ну й що, це погано? Чесніше своїх різати, ніж до сусідніх країн лізти з ногами.

      – А ми не лізли, так?

      – Ну, одна справа – вивезти на Камчатку товарний вагон прибалтів, які, не з’явися червоноармієць у вушанці, – лягли б під Гітлера, а інша – скинути бомбу на місто з дітьми й усіх одразу вбити. Різниця є?

      – Є.

      – Ми ріжемо один одного, бо дехто в Росії розуміє правду так, а хтось – інакше. Це й різанина, й осмислення.

      – Осмислення, так, – повторив Сашко, – таке осмислення, що…

      – Авжеж, так.

      Хлопці вийшли відлити, Негатив залишився стерегти недопиту горілку й недоїдені холодні пельмені.

      Відхоже місце перебувало безпосередньо за кафе й легко вгадувалося по різкому запаху.

      Вони не полізли до цього місця, яке хлюпотіло гнилизною, й стали втрьох коло сірої стіни сусідньої з кафе будівлі невідомого призначення. Вийшло так, що вони розташувалися на підвищенні, внаслідок чого те, що виливалося з них, негайно потекло назад. Сеча зливалася й пузирилася.

      Вони повернулися легкі, ясні й бадьорі.

      – Ще пива? – запропонував Сашко.

      – Аякже… – відповів Веня. Рогов кивнув.

      Коли Сашко повернувся із пляшками, неголений мужик у камуфляжі вже стояв коло стола, причому – мовчки. Правий рукав його куртки висів, руки в нього справді не було.

      – Я чув, ви говорили… – важко вимовив він і замовк, запнувшись.

      – Тонко СКАЧАТЬ