Князь Кий. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

      Вельможі зблідли. Що зробить король? Один необережний рух, одно запальне слово – і гунни посічуть їх, як нерозумних баранів!

      Зловісна тиша зависла в каганському шатрі.

      Та пригадав готський король, чого він сюди прийшов, і схилив горду голову в низькому поклоні.

      – Я згоден, мій володарю, – тихо прорік, мовби видавив ці слова із себе.

      Королева й вельможі вклонилися також.

      Відтоді готи втратили свою волю.

      Гунни ж пішли далі на захід підкоряти інші племена і здобувати собі їжу та одяг, бо вважали негожим для себе орати землю і сіяти злаки, збирати їх і молотити, доглядати й вирощувати худобину, свиней, овець. «Копирсатися в землі та в гною – то доля нікчемних рабських племен, а не вільних і гордих гуннів», – казали погордливо вони.

      А Вінітар, побачивши, що гунни далеко, вирішив докінчити те, що колись задумав Германаріх. Таємно від гуннів зібрав свою силу і рушив у землю венетів.

      Назустріч йому виступив Бож із синами й вельможами і з усією венетською раттю.

      У першому бою венети, ударивши дружно, потіснили готів і змусили їх тікати. У другому бою Вінітар теж не здобув перемоги і вирішив діяти хитрістю. Він розумів, що об'єднані венетські племена йому не здолати. Але як їх роз'єднати?

      Він удав, що відступає. Знялися готи вночі зі своїх стійбищ і пішли на південь. Залишили на стійбищі лише одного старого хворого гота Вурма, з котрим Вінітар мав перед відступом довгу розмову.

      Прийшли венети і знайшли Вурма. Привезли його до Божа і венетських князів. І стали ті його питати.

      – Чому готський король відступив, старче?

      – Він не відступив, а втік, як останній боягуз, – відповів навчений Вінітаром дід. – Сказав своїм вельможам: «Сила венетів безмірна. Ніколи нам не перемогти їх. Двічі побили вони нас, тож випробовувати долю втретє – справжнє безумство!» Підняв своїх воїв по тривозі і пішов назад, у готські степи над морем…

      Зраділи венетські князі і, всупереч волі Божа, вважаючи, що війна закінчилася, кожен зі своїм військом потягнув додому. Зостався один король Бож з дружиною, бо земля його сусідила з землею готів.

      І тоді, довідавшись про це від своїх таємних вивідачів, хитрий і підступний Вінітар повернувся назад і втретє напав на венетів.

      Зійшлося два війська в полі і билися два дні, всіваючи землю мертвими тілами. Дзвеніли мечі, свистіли стріли, хурчали списи, іржали коні і хрипіли, умираючи під їхніми копитами, поранені вої.

      Та венетів було тепер значно менше, і на третій день Вінітар підняв чашу кривавого вина за свою перемогу. Падали й падали хоробрі венетські мужі, прихоплюючи на той світ і ворогів своїх. А князь Бож із синами бився нарівні зі всіма, і не один раз його меч обагрився готською кров'ю.

      Побачив це Вінітар і, переповнений ненавистю і сліпим бажанням помсти, наказав своїм охоронцям, що були при ньому, оточити венетського короля і взяти в полон. Ринули ті, СКАЧАТЬ