Чотири шаблі. Юрій Яновський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зайшлися цілими сплесками звуків. Згадки, спогади несла їхня хвиля. До берега наче докочувалися ці звуки і ховалися, як хвилі у піску. Серед тиші народжувалися шелести степів, тупіт копит кількатисячного загону Супруна. Кобзар торкає струни ніжніш і ніжніш. Тонші й тонші звуки тихо злітають з його пальців. Звуків меншає – і швидко – одна тенькає струна, і довго в кутках хати чує напружене вухо її відгомін і луну.

      Ой у неділю рано-пораненьку

      Супрун із ордою стявся,

      А в понеділок в обідню годину

      Сам в неволеньку попався.

      Молода зітхає. Голос кобзаря став трагічний, наче він розповідає про рідного сина. «Сьогодні неділя, – думає Шахай, – а завтра понеділок. І обідня година». Галат щось говорить на вухо своїй дівчині, доки звучить мелодія після останніх слів кобзаря. Галатова дівчина червоніє, і її очі заволікає хвиля бажання. Панько Виривайло не має сили витерпіти. Він прикладає долоню до рота і пронизливо виводить божевільну ноту пісні.

      Ох і ти, козаче, козаче Супруне!

      До Панька долучається речитатив кобзаря. У нього тремтять губи від зворушення. Але слова його тверді й роздільні, як докір:

      А де ж твої прегромкі рушниці?

      По паузі обидва голоси – Паньків і кобзарів – дружно виводять гіркі слова відповіді. Тихо, похмуро, гірко говорять вони про свою біду. Покора людини, що потрапила в горе:

      Гей, мої рушниці в хана у світлиці,

      Сам я, молодий, у темниці.

      Знову бреньчить сама кобза. Вона бреньчить, як гіркість Супрунового життя. Розчарування і туга за рідною стороною. Струни дзенькають, ніби падають у безвість дзвінкі краплі часу.

      Ох і ти, козаче, козаче Супруне,

      А де ж твої воронії коні?

      Розпачливо допитуються два голоси – мелодія й речитатив. Відповідь вже їм відома, і вони питають Супруна, тільки щоб поплакати з ним в неволі і пожуритися разом з його пропащою головою.

      Гей, мої коні в хана на припоні,

      Сам я, молодий, у неволі.

      Співають самі струни, покірно хилить голову людська доля. Але що це з ними сталося, з тими струнами? Вони починають грізно рокотати. Рве пальцями їх незрячий музика. Без жалю б'є їх рука, а вони покірні, вже розійшлися по хаті бадьорими, сильними звучаннями. Іван Виривайло зітхає на всі свої велетенські легені:

      Ох, і виведіте мене, виведіте

      На Савур-могилу,

      Гей, нехай стану, гляну-подивлюся

      Я на свою Вкраїну!

      Молода співає вже дзвінким голосом. Та й усі присутні хочуть співати і починають із своїх місць. Лунає голосна пісня, тривожна сила і збуджена радість суворості. Ніби над степами ширяє її пісенна величність, прославляючи давніх мешканців степу.

      А з тої могили видно всі країни,

      Сиз орел літає,

      Гей, стоїть військо славне Запорізьке

      Та як мак процвітає!

      На цьому закінчується весілля в хаті молодої. Настає вечір, і лізе на небо червоний місяць.

      Дружина Шахая не могла СКАЧАТЬ