Казки і легенди часів Київської та Галицької Русі. Сборник
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Казки і легенди часів Київської та Галицької Русі - Сборник страница 20

СКАЧАТЬ ворогів боронив. І попросили собі від землі варязької (а вони називалися пруси) великого князя Рюрика (ватажка варязької дружини, родоначальника династії Рюриковичів), який прийшов до них на велике князівство, а з ним два брати Синеус і Трувор з усім родом своїм та людом немалим. І від цих варягів, чи прусів, наш народ спершу прусами, потім русами, а врешті, руссю названо, а перед цим слов’янами називали. А інші розповідають, що народ наш був дуже великий і мужній, по всій землі розсіявся і від розсіяння Росією названий, а інші кажуть, що від волосся русого, а ще інші, що від князя Рюрика руссю названо. Від князя, отож, Рюрика почалося велике князівство Руське, той усілякі порядки пристойні й ліпші звичаї встановив. Через декілька років брати його померли, невдовзі й сам князь Рюрик помер, залишивши одного малого сина Ігоря, якого з князівством Руським віддав Олегові, родичу своєму. Цей Олег, владарюючи у вельми великій державі, мав війни з навколишніми землями і вельми багато їх підкорив Руському князівству, між ними й Царгород, так що і греки мусили данину давати.

      У рік 912 послав Олег, родич Рюрика, воєвода, великий князь київський мужів своїх налагодити мир і укласти договір межи Греками і Руссю.

      Послані ж Олегом посли прийшли до Олега і повідали всі речі обох цесарів, як учинили мир і уклали договір межи Грецькою землею і Руською і як дійшли згоди клятви не переступати ні Грекам, ні Русі.

      І жив Олег, мир маючи з усіма землями і князюючи в Києві.

      І приспіла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, зарікшись не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і віщунів: «Од чого мені прийдеться померти?» І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, – од нього тобі померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді не сяду на коня сього, ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ, він не займав його, поки й на Греків пішов.

      А коли вернувся він до Києва і минуло чотри роки, на п’ятий рік спом’янув він коня свого, що од нього, як прорекли були волхви, прийдеться померти Олегові. І признав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?» А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і вкорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те – лжа єсть: кінь умер, а я живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, і посміявся, мовлячи: «Чи от сього черепа смерть мені прийняти?» І наступив він ногою на череп, і, виповзши звідти, змія вжалила його в ногу.

      І з того розболівшись, він помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й сьогодні, називається могила та Олеговою. А було всіх літ його княжіння тридцять і три.

      Від цього кореня варязького в селі Вибут, що недалеко великого міста Пскова, народилася свята велика княгиня Ольга, хоч і не княжого роду була, однак знатного, бо Трувор братом Рюрика був. Мала обличчя гарне СКАЧАТЬ