Смерть. Сибірські новели (збірник). Борис Антоненко-Давидович

Чтение книги онлайн.

      – Ні, поки що ні чорта не понімаю.

      – Так пойми ж, брат, що це воно саме, значить, і є наше строітельство. Це його Радченко навертає. Він, ідіот, наказав розбирати театр, щоб з його цегли й заліза будки кінематографічні на околицях поставити! От, брат, голова!

      Попельначенко підсунувся до Дружиніна й ляснув його по коліну:

      – Не волинь, Дружинін. Тут щось не так. Ти мені краще скажи…

      Дружинін обурився:

      – Як це «не так»? Я сам пішов був до Радченка поспитати.

      – Ну, і що?

      – От тобі «і що»! Каже – а як же інакше. Театр у центрі – він завжди буде на послугах буржуазії, треба мистецтво – в маси. Ленін сказав: кіно – це найкращий спосіб виховання пролетаріату, ну так, значить, – дайош цеглу з театру на будки. О, брат, куди загнув!

      Кричеєв був здивований і не хотів йняти віри:

      – Ну, це вже перебільшено, так не могло бути.

      – Факт! Уже віз заліза на Свинарку повезли… А я ще питаю його: «Ну, а коли б я, товаришу Радченко або хто-небудь з наших захотів, скажім, піти з дружиною та малечею до театру – так це теж „театр на послугах буржуазії“?»

      Дружинін сплюнув і захитав головою:

      – Нє-є, товариші мої любі, так бриться нельзя!..

      Навколо стояли парткомівські й посміхались. Ніхто серйозно не вірив, що цей чудернацький план химерної перебудови міг справді спасти Радченкові на думку. Через те вони не могли збагнути, чому це Дружинін так учепився за цей театр. Їм видавалось усе це скорше від анекдоту, аніж від дійсного, і їхні сміхи та жарти потроху з суті самої події переходили на Дружинінову особу, на його запальність і жестикуляцію.

      Але Дружинін не міг заспокоїтись. Йому боліло, й він гаряче боронив старий задрипаний будинок міського театру, що захряс над гнилою річкою під вербами, немов тут ішлося про руїну його власної, дідівської хати.

      – …Ленін сказав, що кіно хороша штука, – правильно! Але ж ти, йолопе, зрозумій що воно й до чого. Тобі, дурневі, дано владу, так ти ж шануйся, а не фортелі викидай…

      Горобенко слухав віддалік Дружиніна й мимоволі замішувався з нього. Йому подобалось і щире Дружинінове обурення, і його проста одвертість, і те, що це скеровано проти Радченка (значить, нарешті, Радченка розшифрують!).

      Дружинін – це маленький сьогоднішній шкіц майбутнього пролетаріату. Таким колись буде ввесь пролетаріат. Ось став же Дружинін на оборону далекого й зовсім чужого йому театру. Що він мав від нього? Колишні «малоросійські» вистави, просвітянські концерти й «Баядерку». Одначе Дружинін хоче театру, він намагається його врятувати від Радченкових експериментів. Значить, і мистецтво, мистецтво абстрактне щодо завтрашнього і гниле сьогодні, йому зовсім не чуже. Ех ти, милий, хороший Дружинін!..

      Кричеєв нарешті поклав розмові край:

      – Я це розслідую, товаришу Дружинін. Товаришу Біринберг, викличте завтра Радченка на СКАЧАТЬ