Смерть. Сибірські новели (збірник). Борис Антоненко-Давидович

Чтение книги онлайн.

      У хаті важко пахло потом, печеним хлібом і ще чимось незнайомим, що від нього сморід аж повис у повітрі й тисне на груди.

      Горобенко поспішив одягнутись і вийшов на подвір'я.

      Довкола мляво, не поспішаючись, без пристрасті й гарячковості точилось щоденне селянське життя.

      Горобенко сполохав кури й пішов до воріт.

      Через вулицю до нього важкою ходою простував Гарасименко з білявим повновидим чоловіком у потертому, заношеному піджаці.

      – Драстуйте… А це наш учитель… Може, поки там зберуться, подивитесь школу й читальню. Це недалеко зцюдова.

      Чоловік у піджаці з-під лоба пильно пробіг сіренькими очима по Горобенковому обличчі й нерішуче простягнув руку:

      – Микола Батюк.

      – Добре, я з охотою піду. Куди це?

      Батюк знову пильно пробіг по обличчі й кашлянув.

      – Прошу. Я вам покажу.

      – Ну, то ви йдіть собі, а я в ісполкомі накручу. – Гарасименко повернув назад і, трохи загрібаючи правою ногою, подався до майдану. На зеленому тлі дерев великим будяком палахкотів під сонцем його бордовий плюшевий кашкет.

      Батюк якийсь час ішов мовчки, добираючи слів для початку. Він іноді одходив трохи осторонь і тоді скоса, винюхуючи, оглядав Горобенків профіль.

      Йому було ніяково мовчати, хотілось багато сказати хоч і комуністові, але ж усе-таки українцеві, але, як зайти, він не знав.

      Вихід знайшовся раптом.

      Горобенка почало неприємно смоктати в животі, витягувати від горла, й він, забувшись, прошепотів до себе:

      – Ах, чорт його знає, хліба забув узяти.

      Батюк радісно стрепенувся.

      – Ви ще не снідали? Так ходімте, будь ласка… Ось моя хата…

      Його молоде, прищувате обличчя стало одразу наївно-щирим, немов ще більше помолодшало. Він уже не дивився з-під лоба. Його трохи лукаві очі дивились просто й кутиками посміхались.

      – З'їмо нашого кандьору…

      У хаті за столом Батюк зовсім позбувся соромливості, й за кандьором полились безкінечні скарги.

      – …Тут взагалі дуже тяжко. В ячейці – росіяни, а коли і є хто з наших, вроді Гарасименка, так усе 'дно – русифікатори.

      Горобенко мимоволі посміхнувся: Гарасименко – «русифікатор»! Це справді – смішно. Який з нього «русифікатор», як він двох слів по-російському не зв'яже. Його просто не обходить та чи та мова. Він увесь – коло соціальних проблем.

      Але Батюк ніяк не хотів із цим погодитись:

      – Та це-то правда: він такий же репаний, як і всі ми, ну тільки його політика буває часом гірша від запеклого русака. Візьміть таке: в читальні була брошура Шарлеманя «Охороняйте рідну природу»… Між іншим, цей Гарасименко, треба сказати, передивляється сам усі нові книжки. Так ви знаєте що? Гарасименко цю брошуру конфіскував.

      Горобенко поклав на миску ложку й здивовано уставився на СКАЧАТЬ