Смерть. Сибірські новели (збірник). Борис Антоненко-Давидович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як об стінку горохом. Він же у своєму селянському інтелектуальному масштабі на цілу голову вищий від Славіної.

      Кость прекрасно бачить, як дядько розповідатиме на селі про стрижену, пришелепувату «комуністку» і сміятиметься з неї. Ба сміятиметься з них усіх. Вони ж – товариші їй. Стало знову шкода Славіної і обурювала залатана дядькова спина: засмієшся, чорте, на кутні!..

      Горобенко подивився на пишну пшеницю, і це, як і завжди, дало йому заспокоєння. Невтомний пустун-вітер гнав по ній хвилю за хвилею. Хвилі бігли навперейми, аж поки не обривались на свіжій стерні, але вітрові було до того байдуже: він перебігав обніжками назад до краю поля й знову гнав нові й нові. Заходили жнива, й перші копи вже кинули легеньку тінь на літо. І вічно від цих кіп і голої стерні стає сумно. Росте в грудях жаль, і невимовно чогось шкода. Чи літа, чи тепла, чи днів своїх? Хтозна. Ці копи породять незрозумілу тугу, а пізніше, коли затріпотить на даху вечірній осінній дощ, ця туга буде старечою рукою підбивати невеселі осінні підсумки…

      Горобенко перекусив суху стеблину й замислився.

      Край дороги полуднували женці. Порівнявшись із ними, дядько звернув ліворуч, щоб обминути їхнього порожнього воза й розпряжені драбчасті конячки. На звороті, вилазячи з глибокої колії, вони трохи затримались. Женці питливо дивились на них. Коли віз порівнявся з ними, крайній підморгнув до дядька-візниці.

      – Ярмаркуєш, Даниле?

      Але візниця утримався від жартів. Він для чогось спинив свою шкапу й привітався:

      – Драстуйте, боже поможи…

      Славіній надав чорт знову встряти до розмови:

      – Здравствуйте, товарищи! – Вона глянула на свіжі снопи покошеної пшениці й поблажливо сказала: – Харошая у вас рожь в этом году.

      Женці зареготали, а візниця, мов засоромившись за своїх їздців, досадливо буркнув:

      – Та що ви! Це ж пшениця!

      Славіна винувато прошепотіла до себе:

      – Разве?.. Как же это я ошиблась?..

      – Та вже ж «ошиблась», як зроду, мабуть, не сіяла! – недобре посміхаючись, сказав хтось позаду, а крайній, сміючись, підійшов до воза і, витираючи піт з чола, промовив до візниці:

      – Це, Даниле, як той товариш, що навесні балакав у сполкомі: «Сійте, каже, товарищі крестяне, „пашано“, од нього прибилі багато буде…»

      Женці знову одностайно зареготали.

      Горобенка давно вже пік сором за Славіну, і сміхи та дотепи женців нервували його. Він торкнув візницю за плече:

      – Поганяйте. Нам треба, щоб завидна приїхати.

      Дядько сіпонув віжки, і віз рушив далі під глузливими поглядами женців.

      Коли вже од'їхали, Дружинін обернувся назад до снопів і, подумавши трохи, сказав Славіній:

      – Да, подлинно была пшеница, а не рожь. Это у вас, товарищ, Славина, неудачно вышло. Нужно легче…

      Славіна нічого не відповіла й зручніше вмостилась на своєму сидінні. Її СКАЧАТЬ