Пандем. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нежонатий чоловік років тридцяти, якось дивно всміхнувся; Георгій давно навчився читати на обличчях цей вираз. Такий вигляд має людина, яка розмовляє з Пандемом.

      Він рвучко встав з лави, ще секунда – і він зірветься нарешті, вихлюпне…

      Не зірвався.

      – До побачення, Ігоре. Тут не місце, щоб говорити з цим…

      – Я не навмисне, – сказав Ігор і відступив на крок. – Але я вже збирався… До побачення, батюшко…

      І поспішив до свого велосипеда, притуленого до огорожі. От же часи настали – усі позабували, як це – приковувати велосипеди, ховати, стерегти…

      Георгієві перехотілося говорити. Він завжди із задоволенням приходив до них, іноді йому здавалося, що його слова мають для них значення… І сказані в церкви, і сказані тут, на лаві за церковною огорожею… А сьогодні він не міг бачити своїх нечисленних вірних парафіян. Не хотів.

      – Ну, бувайте здорові, – він устав. – Щось голова болить, піду… І одразу зрозумів, що збрехав і що його брехня така явна й помітна, як пляжна парасолька посеред голої пустелі.

      – Прощавайте, – сказав сухо й пішов, не озираючись. Його власний велосипед чекав коло заднього ґанку церкви.

      «Георгію…»

      «Мовчи, сатано».

      …Але хто ж знав, що той, про кого знали, що буде дано йому владу, – чого ж він з’явився так сильно, так підло, так страшно? Людина слабка… Коли Георгій бачив матір, котра ще торік лежала паралізована, а тепер невтомно порпалася на городі… Коли чув, як вона співає (а вона співала замолоду, в неї був сильний гарний голос, про який любили згадувати всі діди в сусідніх трьох селах), коли вона з подружками, такими самими літніми й здоровими, йшла погуляти в ліс, чи танцювала на чиємусь сімдесятиріччі, чи…

      Людина слабка.

      Чи краще, щоб його мати тихо згасала, неспроможна підняти руки?

      Ох, цей був досвідчений. Він був богослов. Його хоч сьогодні можна було брати викладачем у семінарію. Так. Але хто сказав, що саме він зцілив Георгієву матір? Хто йому повірить? Хіба він не може брехати?

      Георгій зітхнув, звично очікуючи почути внутрішнє: «Я не брешу тобі, Георгію…» Але не почув. Видно, цей утратив надію його переконати…

      Цей – утратив надію?! Невже Георгій – слабкий Георгій – зуміє витримати таку спокусу?

      «Георгію…»

      – Мовчи! «Я тільки хотів сказати, що переднє колесо…»

      – Мовчи, сатано, без тебе знаю! – крізь зуби процідив Георгій і потягся по стару помпу.

      Високо над церквою безшумно ковзнув, не залишаючи сліду, гострий срібний новоліт. Георгій здригнувся й перехрестився.

* * *

      Батько Зануди Джо привів у дім жінку!

      Колись усі його дамочки були шльондри. Та і яка дурна захоче водитися з буйним алкоголіком?

      А ця дамочка! Батько навприсядки крутився коло неї і трохи що не патокою мастив. Зануда Джо плюнув, виліз у вікно на сусідній дах і пішов шукати пригод.

      Відколи СКАЧАТЬ