Заборонені ігри. Юрій Покальчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ але я ні з ким сам говорити не можу… я от схуд уже курва як хорт… тільки й думаю про свою ганьбу… хочу просто вбити цього циганчука… не зв'язуватись із циганами… нічого не буду зв'язуватись а от міліція суд і за ґрати бабу це кльово… так і зробимо…

      …вони в мене обоє будуть знати почім фунт лиха… закоханий бачите а вона про дитину нашу подумала… як вона буде її сприймати потім… що я скажу їй про маму яка блядує з дітваком… що вона їй колись скаже… ні, я мушу цю курву Любку засадити таки мушу… а якщо він ще до неї бігає… то сам Бог велів… от шкода що його теж: не можна засадити за це… батько дитина яка є рідня моїй доньці через маму… курва ненавиджу циган взагалі завжди їх не любив а зараз просто ненавиджу… ну, дасть Бог буде і на моїй вулиці свято… я її таки засаджу… так що давай брате допомагай ти все ж таки і родич і друг справжній що б я без тебе робив… маєш машину то придивляйся вечорами а там заяву в міліцію і вперед… буде курва знати як родину ганьбити…

      Невеличке приміщення судового засідання було вщерть заповнене людьми. Перед старим триповерховим будинком в центрі міста, де містився обласний суд, товпилося чимало людей, очікуючи результату незвичайного судового процесу, що сколихнув населення і міста і всієї області.

      Засудять її чи не засудять. І наскільки. І що буде далі. Про це велися балачки зараз в юрбі, де було багато тих, хто знав підсудну, але доволі й таких, хто прийшов через розголос у пресі й телебаченні, аби на свої очі побачити незвичного типу злочинницю.

      На площі було чимало й циган. Жінки у звичаєвих картатих спідницях і з хустками на плечах, чоловіки й молоді хлопці, переважно в джинсах і шкіряних куртках… Розмовляли неголосно, або просто мовчали. Кілька циганчат бігали одне за одним поміж старшими, граючись як завжди, і не дуже зважаючи на доволі похмурий і напружений настрій натовпу.

      Врешті почали виходити. Засідання скінчилося.

      В натовпі прошелестіло – їй дали три з половиною року ув'язнення.

      Старша, сивувата циганка виходила поволі, важко вдивляючись вперед себе, вочевидь шукаючи поглядом своїх. Вона була огрядна, у темній куртці і, як і всі циганки, в широких спідницях і картатій хустці. Стара циганка підійшла до підлітка, одягнутого, як всі цигани, зовсім юного, з густим чорним кучерявим волоссям по плечі, який не дивився на неї, навіть не зиркнув, а лиш далі напружено вдивлявся у двері, з яких виходили ті, хто був на суді.

      – Все, Васильку! Три з половиною роки вона дістала. Добив-таки суд той її колишній чоловік! Щоб йому на тому світі від цього зле було!

      Василько лиш провів рукою по волоссю, звичним жестом відкидаючи його ніби назад, зблід лиш і мовчав.

      – Все, синку! Ходімо додому!

      Але хлопець мовчав, напружено вдивляючись у людей, що виходили.

      І коли врешті побачив високого дебелого світловолосого чоловіка, що йшов, з кимось розмовляючи, із виразно СКАЧАТЬ