Заборонені ігри. Юрій Покальчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вже конкретно переживаючи всі відчуття наново в сотий раз, аж доки не трапилася мені нарешті Настя, і ми з нею почали трахатися, і я в неї закохався, і так минуло два роки, і ми одружилися, і оця хуйня тривала аж до моїх двадцяти восьми, і ми розійшлися, і тепер залізти на якусь бабу мені зовсім не важко, але появився якийсь жахливий стопор – або жінка пахне відворотно, або з рота в неї смердить, або волосся неохайне, і все враз якось пропадає, бажання ніякого, і хочеться втекти геть, а не зачіпатися на якісь інтими далі.

      Ми не надбали дітей з Настею, але вона не хотіла – ще рано, а потім ми почали сваритися, і так мирно розійшлися, як в морі кораблі.

      Та ось десь за рік після розлучення набухалися ми на якійсь випадковій гулянці в нашій центральній друкарні, здається, було восьме березня, і біля мене сиділа якась баба і говорила мені компліменти, і ми якось душевно з нею вели бесіду, і я поступово наклюкався так, що мені вже було все байдуже, а вона сіла біля мене і почала мене гладити, а мені стало сумно, і вона почала мене цілувати, а потім рукою повела в мене по штанах і конкретно по хую, і я подивився на неї, і сказав, просто і зумисно грубо – ти що, хочеш, щоб я тебе виїбав?

      – Так, хочу!!! Виїби мене, будь-ласка, виїби мене!

      Я аж протверезів від несподіванки. Так жінки мені ще не відповідали, та ще матюком – виїби мене!

      Поїхали ми до неї, я бачив все в тумані, але в хаті ми пробирались через прохідну кімнату, вона приклала пальця до губ – тихо, діти сплять. І я подивився на ліжко, на якому поруч спало двоє маленьких хлопчиків-близнюків, років по шість-сім, на дворі було літо, діти були в одних трусиках, і розкидані в різні боки їхні руки і ноги виявляли таку розкритість і безпомічність, таку, сказати б, відкритість небу і добру, і всьому кращому, чого ще чекає від світу несвідоме чисте дитинча, що в мене на очі від розчулення навернулись сльози.

      – Ти – щаслива людина! – сказав я їй, переконаний у глибинності своєї п'яної філософії. – Ти маєш таке диво в хаті! Таке щастя!

      – Так! – зітхнула вона, – але це диво треба доглядати, треба на них грошей, і часу, і всього, всього. А хочеться жити і собі. А чоловік… Його фактично нема, може, й не буде ніколи більше, а може, й вернеться. Зараз невідомо!

      А далі все було, як в тому анекдоті – їбу і плачу!

      Коли я вранці прокинувся, вона вже встигла дітей відвести до садочка, так я їх і не бачив. Потім ми випили кави і більше я з нею жодних інтимів ніколи не мав. Ми десь ще пересікались випадково, але тільки приязно вітались і на тому все.

      Але цих сплячих дітей я запам'ятав і про них не раз думав, воно все здалеку добре, гарно і легко, а діти виростають всякі, і життя всяке, і кожен – інший! Але то була гарна картина, і це те, чого мені в житті також бракує й досі. Хоч я собі кажу – ще не вечір!

      А в міжчасі я знову трахаю свою швидку допомогу, їй вже під сорок, вона без претензій на одруження, у неї дорослі діти. Вона то зводиться з чоловіком, то розходиться, він якийсь пияк і знає, що вона з кимось трахається і йому ніби пофіг, щось таке, у що я не СКАЧАТЬ