Кобзар (за прижиттєвим виданням). Тарас Григорович Шевченко

Чтение книги онлайн.

      Кричать сови, спить діброва,

      Зіроньки сіяють,

      Понад шляхом, щирицею,

      Ховрашки гуляють.

      Спочивають добрі люде,

      Що кого втомило:

      Кого – щастя, кого – сльози,

      Все нічка покрила.

      Всіх покрила темнісінька,

      Як діточок мати;

      Де ж Катрусю пригорнула:

      Чи в лісі, чи в хаті?

      Чи на полі під копою

      Сина забавляє,

      Чи в діброві з-під колоди

      Вовка виглядає?

      Бодай же вас, чорні брови,

      Нікому не мати,

      Коли за вас таке лихо

      Треба одбувати!

      А що дальше спіткається?

      Буде лихо, буде!

      Зустрінуться жовті піски

      І чужії люде;

      Зустрінеться зима люта…

      А той чи зустріне,

      Що пізнає Катерину,

      Привітає сина?

      З ним забула б чорнобрива

      Шляхи, піски, горе:

      Він, як мати, привітає,

      Як брат, заговорить…

      Побачимо, почуємо…

      А поки – спочину

      Та тим часом розпитаю

      Шлях на Московщину.

      Далекий шлях, пани-брати,

      Знаю його, знаю!

      Аж на серці похолоне,

      Як його згадаю.

      Попоміряв і я колись —

      Щоб його не мірять!..

      Розказав би про те лихо,

      Та чи то ж повірять!

      «Бреше, – скажуть, – сякий-такий!

      (Звичайно, не в очі),

      А так тілько псує мову

      Та людей морочить».

      Правда ваша, правда, люде!

      Та й нащо те знати,

      Що сльозами перед вами

      Буду виливати?

      Нащо воно? У всякого

      І свого чимало…

      Цур же йому!.. А тим часом

      Кете лиш кресало

      Та тютюну, щоб, знаєте,

      Дома не журились.

      А то лихо розказувать,

      Щоб бридке приснилось!

      Нехай його лихий візьме!

      Лучче ж поміркую,

      Де то моя Катерина

      З Івасем мандрує.

      За Києвом, та за Дніпром,

      Попід темним гаєм,

      Ідуть шляхом чумаченьки,

      Пугача співають.