Кобзар (за прижиттєвим виданням). Тарас Григорович Шевченко

Чтение книги онлайн.

      В поход затрубили.

      Пішов москаль в Туреччину;

      Катрусю накрили.

      Незчулася, та й байдуже,

      Що коса покрита:

      За милого, як співати,

      Любо й потужити.

      Обіцявся чорнобривий,

      Коли не загине,

      Обіцявся вернутися.

      Тойді Катерина

      Буде собі московкою,

      Забудеться горе;

      А поки що, нехай люде

      Що хотять говорять.

      Не журиться Катерина —

      Слізоньки втирає,

      Бо дівчата на улиці

      Без неї співають.

      Не журиться Катерина —

      Вмиється сльозою,

      Возьме відра, опівночі

      Піде за водою,

      Щоб вороги не бачили;

      Прийде до криниці,

      Стане собі під калину,

      Заспіває Гриця.

      Виспівує, вимовляє,

      Аж калина плаче.

      Вернулася – і раденька,

      Що ніхто не бачив.

      Не журиться Катерина

      І гадки не має —

      У новенькій хустиночці

      В вікно виглядає.

      Виглядає Катерина…

      Минуло півроку;

      Занудило коло серця,

      Закололо в боку.

      Нездужає Катерина,

      Ледве-ледве дише…

      Вичуняла та в запічку

      Дитину колише.

      А жіночки лихо дзвонять,

      Матері глузують,

      Що москалі вертаються

      Та в неї ночують:

      «В тебе дочка чорнобрива,

      Та ще й не єдина,

      А муштрує у запічку

      Московського сина.

      Чорнобривого придбала…

      Мабуть, сама вчила…»

      Бодай же вас, цокотухи,

      Та злидні побили,

      Як ту матір, що вам на сміх

      Сина породила.

      Катерино, серце моє!

      Лишенько з тобою!

      Де ти в світі подінешся

      З малим сиротою?

      Хто спитає, привітає

      Без милого в світі?

      Батько, мати – чужі люде,

      Тяжко з ними жити!

      Вичуняла Катерина,

      Одсуне кватирку,

      Поглядає на улицю,

      Колише дитинку;

      Поглядає – нема, нема…

      Чи то ж і не буде?

      Пішла б в садок поплакати,

      Так дивляться люде.

      Зайде сонце – Катерина

      По садочку ходить,

      На рученьках носить сина,

      Очиці поводить:

      «Отут з муштри виглядала,

      Отут розмовляла,

      А там… а там… сину, сину!»

      Та й не доказала.

      Зеленіють по садочку

      Черешні та вишні;

      Як і перше виходила,

      Катерина вийшла.

      Вийшла, та вже не співає,

      Як перше співала,

      Як москаля молодого

      В вишник дожидала.

      Не співає чорнобрива,

      Кляне свою долю.

      А тим часом вороженьки

      Чинять свою волю —

      Кують речі недобрії.

      Що має робити?

      Якби милий чорнобривий,

      Умів би спинити…

      Так далеко чорнобривий,

      Не чує, не бачить,

      Як вороги сміються їй,

      Як Катруся плаче.

      Може, СКАЧАТЬ