Борислав сміється. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Львова, шукати за тобою.

      — А, так, — сказав Готліб з усміхом вдоволення, — то най же си шукає!

      — Але як же ти прибув сюда, любчику?

      — Як? Не видиш? З вуглярами, що вертали зо Львова.

      — Бідна моя дитиночко! — скрикнула Рифка. — Та й ти з ними їхав цілу дорогу! То ти мусив назнатися біди, господи! Але швидко скинь тото паскудство з себе; я кажу принести води, обмийся, переберися!… Я вже тебе не пущу, не позволю, щоби той нелюд віз тя назад, — ні, нікуди! Скидай, любчику, тоту нечисть, скидай, я зараз піду найти для тебе чисте шмаття. А ти голоден, правда?… Почекай, я закличу служницю…

      І вона встала, щоб задзвонити. Але Готліб силоміць затримав її.

      — Дай спокій, не треба, — сказав він коротко.

      — Але чому ж, синочку? Та чень же так не будеш…

      — Ага, ти гадала, — сказав Готліб, стаючи перед нею, — що я на то тілько вирвався зо Львова в тих лахах, на то тілько плівся з вуглярами п'ятнадцять миль, щоби, скоро сюда, знов датися вам в руки, датися заперти в яку там клітку та ще на додаток слухати ваш крик та ваші науки? О, не буде того!

      — Але ж, синку, — скрикнула, блідіючи і дрижачи з тривоги, Рифка, — що ж ти хочеш робити? Не бійся, ту дома я за тебе стою, ніхто тобі нічого не вдіє!

      — Не потребую твого стояння, я собі сам за себе постою!

      — Але що ж ти будеш діяти?

      — Буду собі жити, як сам захочу, без вашої опіки!

      — Господи, таже я ти не бороню й дома жити, як сам хочеш!

      — Ага, не борониш! А най-но лиш де вийду, забавлюся — зараз питання, плачі, чорт знає що!… Не потребую того. А ще як він приїде, — о, то би я виграв!

      Рифку щось немов за серце стисло на тоті слова. Вона чула, що син не любить її, не терпить її пестощів, і теє почуття навело на неї страх, немов в тій хвилі тратила сина другий раз, і вже назавсіди. Вона недвижно сиділа на софі, не зводячи з нього очей, але не могла й слова сказати.

      — Дай ми грошей, я собі потрафлю сам жити на свою руку, — сказав Готліб, незважаючи на її чуття.

      — Але де ж ти підеш?

      — Тобі нічо до того. Я знаю, що ти би зараз сказала йому, скоро приїде, а він би казав мене шандарами привести.

      — Але ж богом кленуся, що не скажу!

      — Ну, то й я тобі не скажу. Нащо маєш знати? Давай гроші!

      Рифка встала і створила бюрко, але грошей у неї не було ніколи много. В бюрку найшла тільки 50 ринських і подала їх мовчки Готлібові.

      — Та що тото! — сказав він, обертаючи в руках банкнот. — Жебракові якому даєш, чи що?

      — Більше не маю, синочку, подивися сам. Він зазирнув до бюрка, перерив в нім усе, а, не найшовши більше грошей, сказав:

      — Ну, най і так. За кілька день вистарайся більше.

      — То прийдеш? — спитала мати радісно.

      — Буду видіти. Як його не буде, то прийду, а ні, то пришлю кого. Як покаже від мене знак, то дай му гроші в запечатаній пачці. Але пам'ятай си, — і тут Готліб зніс грізно перед нею кулаки, — нікому о мні не кажи ані слова!

      — СКАЧАТЬ