Старосвітські батюшки та матушки. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ насіння лузала.

      – Хто його зна, що це за люди! Той хропе в катразі, а ця насіннячко лузає. Нема їм діла ні до чого. Сама за всіх бігай та клопочись, та й годі, – сказала Прокоповичка вже спокійніше.

      – За мене, мамо, не клопочіться. Я сама за себе поклопочусь, – сказала Онися.

      Тільки що Онися промовила ті слова, надворі загавкали собаки й заторохтів віз. Онися ще й у вікно не подивилась, а вже впізнала, чий віз заторохтів. Впізнала й Прокоповичка. Моссаковського віз торохтів якось так, неначе зубами клацав.

      – Хто то приїхав? – спитала мати з кімнати.

      – Вгадайте! – обізвалась, не обертаючись, Онися.

      – Певно, карапишанська чехоня, бо віз торохтить, як розбитий горщик! – сказала з злістю Прокоповичка. – Крутись же з ним, бо я не буду коло його панькатись.

      Не встигла Прокоповичка сказати ті слова, як двері в світлицю одчинились, і на порозі став Моссаковський в чорному довгому жупані, в пасових чоботях, в широких білих викладчастих комірчиках. Його біле лице аж сяло. Сині очі блищали тихим радісним світом. Під його пахвою біліла паляниця.

      Прокоповичка кинула на Моссаковського через поріг злими очима, причинила двері й стала за дверима.

      Моссаковський вглядів Онисю серед світлиці, й на його матовому делікатному лиці розлився легкий рум’янець. Онися почувала, що вона злякалась цього тихого смирного чоловіка. Вона чула, як у грудях забилось серце, як її руки й ноги неначе охололи.

      – Добридень вам! З неділею будьте здорові! – тихо сказав Моссаковський і поцілував Онисю в руку.

      Онися нахилилась і поцілувала його в щоку. Вона почутила, що кров разом кинулась їй в лице, а руки й ноги були холодні, неначе вона держала їх в холодній воді.

      – Доброго здоров’я! Спасибі вам! – тихо обізвалась Онися.

      Моссаковський поклав паляницю на столі, став і руки склав на поясі. Онися попросила його сісти.

      Моссаковський мовчав, і Онися мовчала. Обоє навіть не сміли подивитись одно одному в вічі. Мати стояла за дверима й слухала.

      – Правдива чехоня! Не вміє навіть з дівкою побалакати й пожартувати. Мій отець Степан не так поводився зо мною, як був моїм женихом!

      Довго молоді сиділи й мовчали. Онися знала, що Моссаковський ладен мовчати й до вечора та дивитись на неї. Вона почувала свою незвичайність і просто заговорила про те, що в їх обох було на душі.

      – Ви, Харитоне Петровичу, може, думаєте, що я не піду за вас заміж після того, як ви втратили вільшаницьку парафію? Не думайте так…

      – Ні, я… нічого не думаю… – насилу обізвався Моссаковський і сказав правду: він тоді нічого не думав, тільки був ладен дивитись на Онисю хоч і до вечора.

      – Я піду за вас заміж, хоч би ви й зостались дяком в Карапишах, – сміливо сказала Онися.

      – Спасибі вам, Онисіє Степанівно! Які ви добрі! – обізвався Моссаковський.

      Мати за дверима так крутнула головою, що намітка на її плечах настовбурчилась вище од голови.

      В Моссаковського СКАЧАТЬ