Старосвітські батюшки та матушки. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Бонковський й зареготався на всю хату.

      Олеся ледве вдержала сміх, аж губи прикусила. Гості переглядались, розмовляючи за чаєм. Балабуха сидів, надувшись.

      – Хочете подивитись на мої квітки? – сказала Олеся, схопившись з стільця.

      – Чом і не подивитись! Квітки й гарні панни – мені принада, – сказав тихенько Бонковський, виходячи за Олесею в сіни.

      Балабуха пригадав, що Олеся говорила йому ті самі слова, й подумав, чи не думає вона вдруге заручитись з цим паничем. Він встав, взяв картуза й вийшов у садок слідком за Олесею.

      Олеся побігла по доріжці до квіток і щебетала на льоту, як птиця. Бонковський біг за нею слідком, а солідний Балабуха ледве догнав їх коло грядок фіалок та астр.

      – Гляньте, пане Бонковський, які чудові мої квіточки! – сказала Олеся, нахиляючись над грядкою й вириваючи фіалки. Бонковський нагнувся й собі коло неї так, що їх руки й плечі притулились, і почав рвати квітки. Олеся вирвала фіалку й дала нюхати Бонковському.

      «Дає нюхати достоту так, як і мені давала нюхати. Ану, чи загадає вона й йому їсти квітки, як мені загадувала?» – подумав Балабуха.

      Одначе Олеся не загадала Бонковському пастись на квітках, тільки побігла по доріжці в садок, співаючи веселої пісеньки. Бонковський погнався слідком за нею, а Балабуха й собі потюпав слідком за ними.

      «Їй-богу, веде панича туди, куди й мене водила. Ану, чи загадає вона цьому панкові лізти на скелі? – подумав Балабуха. – Як тільки загадає, то, мабуть, вона сьогодні вдруге стане на заручини з цим паничем».

      Олеся добігла до кінця садка, глянула на Рось, на скелі, покрутилась на всі боки, заспівала пісеньки, одначе не загадала Бонковському лізти ні в воду, ні на скелі. Балабусі стало легше на душі. Він милувався, як Олеся бігала, вертілась, навіть скакала й тихо співала веселої пісеньки. Бонковський лепетав і не дав Балабусі слова промовити до Олесі,

      – Це мій жених, – шепнула Олеся до Бонковського, – я йду за його заміж.

      – Ой мати божа! – тихо промовив Бонковський, приклавши трагічно руку до серця й підвівши солодкі очі до неба.

      – Чого ви так піднімаєте очі до неба? – зашепотіла Олеся.

      – Чого, чого?.. Ой ви, панни! Ой ви, квітки! Ви не знаєте, чого ми піднімаємо очі до неба! – тихо шепотів Бонковський. – Коли б ви знали, що тепер діється в моєму серці! – говорив він, одкинувши одну руку, а другу приклавши до серця. – Я скочу з цієї скелі в воду!

      – Ану, стрибайте, а я подивлюсь! Я зроду не бачила, як паничі стрибають з скель у воду, – сказала Олеся, осміхаючись.

      – Ой ви, панни! Ох! – зітхнув Бонковський й замовк, вглядівши Балабуху, котрий догнав їх.

      Балабусі хотілось пхнути панка з скелі в воду. Йому здалось, що панок хоче одбити од його Олесю.

      Олеся побачила, що Балабуха надувся й насупив брови, догадалась, що треба перестати залицятись до Бонковського.

      Вона замовкла, силкувалась бути поважною, але не зуміла.

      Бонковський СКАЧАТЬ