Старосвітські батюшки та матушки. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ опали менші дочки, неначе мухи мед.

      – Візьми лишень, дочко, гітару та заграй або й заспівай нам якої, – сказав Терлецький, достаючи гітару з косого столика в кутку й подаючи Олесі.

      – Я вже давно грала й, мабуть, чисто все позабувала, – пишаючись, промовила Олеся.

      Вона взяла гітару, направила її, натягуючи струни, й несміливо почала перебирати пальцями.

      – Ви не граєте на гуслях? – спитав Терлецький в Балабухи.

      – Ні, не граю, – обізвався Балабуха.

      – Шкода. Я колись грав, та вже забув. От мій сусіда богуславський батюшка, як утне на гуслях, то аж поміст дрижить. Е, що то за гарний інструмент! – сказав Терлецький.

      Олеся програла кілька козачків. Їй хотілось заспівати, та вона сама не сміла почати й ждала, щоб будлі-хто попросив.

      – Заспівайте, коли ваша ласка, – несміливо попросив її Балабуха.

      – Заспівай, дочко, про Хлою, або про Нарциза, або краще про студента.

      Олеся осміхнулась, заспівала тонесеньким голоском про Хлою, потім про Нарциса, а далі затягла й про студента:

      Ой велела меня мать

      За купчика отдать.

      А купчик как идеть,

      Сундук денег несеть.

      «Сундук денег не прыйму,

      За купчика не пойду!»

      Ой велела меня мать

      За студента отдать.

      А студент как идеть,

      Пучок розок несеть.

      «Пучок розок прыйму,

      За студента пойду!»

      – Ага! – промовив, прицмокуючи, Терлецький.

      – За битого двох небитих дають, – сказав Балабуха.

      Олеся ще довго співала та грала на гітарі. Терлецький розфантазувався й почав пригадувати давні вірші й складати свої, але дуже недоладні.

      Співай, дочко, поки молоденька, бо як мине твоя весна, то перестанеш співати:

      Наслаждайся дней своих,

      Все-бо вмале состарыем.

      В одно лито з козеняты

      Стався кудлатый цап!

      І я колись співав і вірші складав, як був козеням, а як став старим та кудлатим, то вже й пісні в голову не лізуть, – промовив Терлецький, ходячи по світлиці.

      Тим часом, як Олеся грала та співала, Балабуха почував, що в його животі грають інші музики. Надворі вечоріло, а полуднувати не давали. Пляшка з горілкою стояла ніби запечатана. Балабуха поглядав на двері, чи не винесуть чого закусити, а двері не одчинялись. А сирени в животі в Балабухи співали так голосно, що їх було чути на всю хату, й йому було аж ніяково.

      Вже сонце зайшло, вже надворі сутеніло. Терлецька встала й вийшла в кімнату. За нею вибігла Олеся. В кімнаті знов почалась біганина. Забряжчали ключі, застукали двері, задзвеніли ложки й тарілки. В одчинені двері проти зелених жаб на килимі замиготіли голови.

      Терлецький ходив по світлиці й фантазував, а Балабуха сидів, спустивши голову й придержуючи рукою порожній живіт.

      Через годину широко одчинились двері. СКАЧАТЬ