Старосвітські батюшки та матушки. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Цур дурної! – сказав Терлецький.

      – Якась перелякана дівчина! – сказав Балабуха, сідаючи на стілець.

      Килина позбирала шматки тарілки й паляниці в хвартух і з плачем вийшла з світлиці.

      – Колись я писав вірші, знав напам’ять Овідія, Горація, а тепер все чисто повилітало з голови, тільки й зосталась в пам’яті березова каша, – сказав Терлецький, наливаючи чарку. – Та й той Горацій зовсім-таки не стосується до Хохітви.

      Бідна Килина винесла черепки в кімнату з сльозами на очах.

      – Що то таке ти несеш в хвартусі? – крикнула матушка на Килину. – Чи розбила тарілку, чи що? Що там за крик?

      – Ой простіть, матушко, – сказала Килина, цілуючи паніматку в руку. – Наш батюшка з тим паничем, мабуть, полаялись та як почали кричати та соватись один до другого з кулаками! А я злякалась та й упустила з рук тарілку.

      – Ти сьогодні зовсім здуріла! Бери швидше другу тарілку й неси паляницю на стіл! – крикнула матушка, стоячи серед хати з білою сукнею в руках для старшої дочки.

      В кімнаті піднявся якийсь содом. Матушка хапалась прибирати старшу дочку, неначе боялась, щоб часом панич не втік з дому. Шафа й скриня стояли одчинені. Матушка й дочки бігали, кидались сюди й туди, брязкали ключами, виймали нову одежу, причісувались перед дзеркалом. Олеся, чи Олександра Петрівна, найстарша дочка, стояла серед кімнати в білих спідницях, в білому корсеті, котрий не сходився на її повному стані. Мати з меншою дочкою шнурували корсет, силкувались аж впотіли, а корсет все-таки не сходився.

      – Килино, ходи сюди! Придави руками корсет, та міцніше, – кричала матушка.

      Килина вхопила Олесю за стан і стільки помогла, скільки б поміг комар. Шнурки в матущиних руках лущали, а корсет все-таки не сходився.

      – Покличте бабу Хіврю! – крикнула матушка. – Бо ця Килина ні до чого не здатна.

      Прибігла баба, вхопилась і собі за шнурки. Баба була кремезна й жилава. Корсет подався під її руками. Олеся наділа білу сукню, а мати причісувала та прибирала її голову.

      Убравши дочку, мати накинула на себе нову сукню, накинула на плечі перську білу, з червоними та жовтими взорцями, хустку, – ще раз огляділа кругом дочку, неначе москаля на муштрі, й повела її в світлицю.

      Менші дочки попростували за ними слідком, заглядаючи в світлицю через одчинені двері.

      Терлецька ввійшла в світлицю тихою ходою, поважно, неначе виплила. Балабуха вглядів в дверях невисоку, але тілисту чорняву даму трохи ніби з пухлим, шляхетським лицем, з гладенько причесаними чорними блискучими начосами на лобі, в білому чіпку в оборках, в котрих синіла широка стрічка з кінцями до плечей. Він устав і ще глибше втягнув коротку шию в комір, несміливо підійшов до Терлецької й поцілував її в пухку білу руку. За матір’ю вийшла дочка, така чорнява, як і мати, гарненька, з білим, трохи коротким лицем, з темними карими очима. Вона присіла серед світлиці перед Балабухою і неначе дригнула правою ногою. Балабуха поцілував в руку дочку, оступився трохи назад СКАЧАТЬ