Вибрані поезії. Генріх Гейне

Чтение книги онлайн.

      Сонце ледве променіє,

      І на сході вже світає,

      А верхів’я гір, як в морі,

      У тумані потопає.

      Якби мав я скороходи,

      Я б помчав, як вітер, прудко

      Через дальнії верхів’я

      До хатинки любки хутко.

      Одхилив би я запони

      Біля ліжечка дівчини,

      Стиха чоло цілував би

      І ті устонька-рубіни.

      І промовив би ще тихше

      На лілейне ушко любці:

      «Мила, вір в кохання наше,

      Вір, що завжди будем вкупці!»

      Так! пастух у полі – владар,

      Трон йому – гора крута,

      Сонечко над головою —

      То корона золота.

      У ногах у нього вівці,

      Мов підлесники двірські,

      Двораки його – телята,

      Гордовиті всі такі.

      Козенята – то актори,

      А пташки та корови,

      З сопілками та з дзвінками, —

      То музики дворові.

      Все бринить, співа так любо

      І так любо гомонить

      Джерело та бір сосновий, —

      Що король здрімавсь на мить.

      А тим часом мусить править

      Вірний пес, міністр його,

      Люто бреше він, луна йде

      Геть від галасу того.

      Сонний владар промовляє:

      «Влада ся така тяжка!

      Я волів би дома бути, —

      Королева там чека!

      Там я голову владарну

      Їй на ручки покладу,

      В королеви ясних очах

      Царство все моє знайду!»

      Фраки, шовкові панчішки,

      Рукавці блищать гарненько,

      Гречні речі, залицяння, —

      Ох, коли б їм ще серденько!

      Серце чулеє у грудях,

      В серці щирі почування…

      Мене мучать їхні речі

      Про нещиреє кохання.

      Я піду собі у гори,

      Там стоять хатки тихенькі,

      Вільно дихають там груди,

      Віють вітри там буйненькі.

      Я піду собі у гори,

      Темні сосни там стрункії,

      Спів пташиний, шум струмочків,

      Хмари гордії прудкії.

      Прощавайте, ясні зали,

      Ви, панове й пані ясні!

      Сміючись, на вас я гляну,

      Як зійду на гори красні!

      Вже очі смутнії не плачуть сльозами,

      Ткачі за станками цокочуть зубами:

      «Країно! тобі смертну одіж ми тчем,

      Потрійний СКАЧАТЬ