Вибрані поезії. Генріх Гейне

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ коло з світочами йшли,

      Закляла людей і замок

      Чарівниця зла колись;

      Тільки звалища зостались

      І сичі там завелись.

      Та казали так бабуся:

      «Як на певнім місці стать,

      В певний час вночі на скелі

      Певне слово проказать, —

      Знову ясним замком стануть

      Всі руїни ті сумні,

      Пані, лицарі і джури

      Поведуть танки дивні;

      Хто ж те слово скаже, – того

      Замок буде й люди всі,

      Сурми й бубни честь заграють

      Молодій його красі».

      Так цвіли картини-мрії

      На тих рожах-устоньках,

      І блакитнеє проміння

      Грало в синіх зіроньках.

      Почала мені на пальці

      Мила злотий кучер вить,

      Пестить, грається, цілує,

      Усміхнулася й мовчить.

      Речі всі в хатині тихій

      Щиро дивляться на нас, —

      І, здалось мені, що бачив

      Шафу й стіл я вже не раз.

      Б’є дзигар поважно й мило,

      Цитра, – чується мені, —

      Почина сама бриніти,

      І сиджу я, мов у сні.

      От тепера час той певний,

      В місці певнім я сиджу —

      І, здається, я от зараз

      Певне слово те скажу.

      Чи ти бачиш, любко мила,

      Північ міниться й тремтить!

      Давня скеля пробудилась,

      Став з ялиною шумить.

      Духів спів і бренькіт цитри

      Із розскелини луна,

      Раптом гай квіток з’явився,

      Наче ярая весна.

      Квіти сміливі, непевні,

      Листя дивне і буйне,

      Пахнуть, красні-ясні, в’ються,

      Їх жага додолу гне.

      Рожі, наче дикий пломінь,

      Раптом блиснули в гаю,

      І знялись лілеї к небу,

      Мов колони з кришталю.

      Зорі, мов великі сонця,

      Погляд любий, палкий шлють,

      В келих лілії великий

      Променисті хвилі ллють.

      Але ми з тобою, любко,

      Теж змінилися в сей час:

      Злото, шовк, походні ясні

      Сяють скрізь навколо нас;

      Ти принцесою зробилась,

      Замість хати замок став,

      Пані, лицарі і джури,

      Танці… гомін залунав.

      І те все моє: той замок,

      Ти і люди тії всі,

      Бубни й сурми честь гукають

      Молодій моїй красі!

      Ільза

      Зовуся я Ільза-принцеса,

      Зовуть Ільзенштейном мій дім;

      Хто щастя захоче дізнати, —

      До мене в мій замок ходім!

      Голівоньку там тобі змиє

      Джерело ясної води,

      Там всі свої жалі забудеш, —

      Мій смутний молодче, ходи!

      Впадеш там в кохані обійми

      На білії груди мені,

      І мріями будеш літати

      У давні часи чарівні.

      Я так тебе пестити буду,

      Тебе покохаю сама,

      Як владаря Генріха свого, —

      Вже ж Генріха мого нема.

      Хай мертві лежать в домовині, —

      Живим треба в світі пожить;

      А я ж бо вродлива, мов квітка,

      І серце веселе тремтить.

      Ходи лиш до мене до замку,

      З СКАЧАТЬ