У запалі боротьби. Адріан Кащенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ світ стоятиме, хлопи будуть хлопами!

      Запал та гонор шляхтича не ображали вже Чорноту, і йому схотілося ще дужче подратувати поляка:

      — Даремне пан виставляє себе на посміх! Ми вже шаблею здобули собі волю, здобули й панство... І якщо ви, ляхи, не схочете з нами по-братерському жити, то геть виженемо всіх вас з України. Заженемо у вашу Варшаву, та й сидіть там, як жиди на шабаші!

      Пан Януш схопився на ноги, але зразу ж з розпукою на виду впав на землю.

      — Коли б мені не зв’язані руки, я показав би тобі твоє місце, проклятий схизматик! От скоро прийде польське військо, пов’яже всіх вас, гайдамаків, і порозсадовить по палях!

      Чорноті дуже кортіло збити пиху гонорливому шляхтичу, і він таки й зробив би це, коли б пан Януш не був батьком Галини; її ж очі викликали у ньому бажання заспокоїти дівчину і досягти того, щоб вона мала його не за ворога, а за щирого прихильника. Тільки заради Галини він не вважав на ті образи, що робив йому пан Януш.

      — Це так пан мені дякує за мою до нього доброзичливість? — обізвався він. — Скажіть же, що я повинен зробити, щоб пан став до мене прихильним?

      — Одвези мене з дочкою на той бік Пиляви і пусти на волю!

      Чорнота замішався. Пустити їх на волю, щоб ніколи вже не побачити тієї чарівної дівчини, що він вирятував з пазурів Вовгури? Ні, сього він не може зробити. Він нікуди не пустить її од себе.

      — Це ж неможливо! — сказав він. — Неможливо через те, що ми з вами воюємо. Правда, допитувати пана про польське військо мені вже нема нащо, бо я вже все, що потрібно, знаю з листа пана Преслава, добутого у Пилявському замку.

      — Прокляття! — скрикнув старий шляхтич не в собі. — Я згубив Річ Посполиту! Ліпше було б, коли б ті харцизи спалили мій замок разом з паперами!

      — А щоб пан не мав мене за ворога, я згоден розв’язати йому руки і дозволити вільно ходити по табору, з умовою, що шановний пан Януш подасть мені шляхетне слово не тікати з мого табору.

      Руки старого шляхтича давно набрякли, як колоди, і завдавали йому великих мук, проте, подати шляхетне слово козакові він мав для себе за приниження і через те вагався з одповіддю.

      — Ну що ж? Дає пан слово не тікати? Муки, врешті, переважили гонор пана Януша, і він з прокльоном у серці одповів:

      — Даю шляхетне слово...

      — Ну от добре...

      Чорнота почав розплутувати мотузки на руках в’язня, але вузли глибоко в’їлися у тіло, і при малому освітленні ліхтаря їх нелегко було розв’язати. У нетерплячці козакові почала допомагати Галина, їхні руки зустрічалися і плуталися одна з одною. Непомітно для самого себе козак придержав руку дівчини у своїй руці, і тепло його руки блискавкою пішло по її тілові.

      Галина не зразу випручала свою руку і, засоромившись з того, пильніше припала до мотузків.

      Нарешті, руки пана Януша були розв’язані, і він, стогнучи, почав терти їх.

      Чорноті не хотілося покидати намету бранців, але ніякої причепки до того, щоб лишатися у ньому, вже не було.

      — Прощайте тепер!.. — СКАЧАТЬ