Оповідання про славне військо запорозьке низове. Адріан Кащенко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Оповідання про славне військо запорозьке низове - Адріан Кащенко страница 8

СКАЧАТЬ мамка не фрасує,

      Най нам віна не готує!

      Бо ми віно утратили

      Під явором зелененьким

      Із турчином молоденьким…

      У неволі молодиць та дівчат чекала ще тяжча недоля, ніж чоловіків, їх примушували бути жінками бусурманів і родити на світ ворогів своєї далекої рідної України. Багато українок ставало жінками турецьких пашів і навіть самого турецького султана та кримського хана. Вони пробували у розкошах, та тільки ті розкоші, ті «лакомства нещасні», як співає народ у думах, не вбивали у дочках України живого духу, і багато з них користувалися своїм впливом на чоловіків-турків, щоб, у чому могли, допомагати своїм землякам, і до самої домовини таїли у своєму серці іскру любові до рідного краю.

      Одну з таких невольниць, дочку священика з міста Богуслава, оспівала народна дума:

      Що на Чорному морі, на камені біленькому,

      Там стояла темниця камяная,

      Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,

      Бідних невольників.

      То вже тридцять літ у неволі пробувають,

      Божого світу, сонця праведного в вічі собі не видають.

      То до їх дівка бранка.

      Маруся, попівна Богуславка, приходжає,

      Словами промовляє:

      «Гей, козаки, ви біднії невольники!

      Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»

      Що тоді бідні невольники зачували,

      Дівку бранку,

      Марусю, попівну Богуславку,

      По річах пізнавали,

      Словами промовляли:

      «Гей, дівко бранко,

      Марусю, попівно Богуславко!

      Почім ми можемо знати,

      Що в нашій землі християнській за день тепера?

      Що тридцять літ у неволі пробуваєм.

      Божого світу, сонця праведного не видаєм.

      То ми не можемо знати,

      Що в нашій землі християнській за день тепера».

      Тоді дівка бранка,

      Маруся, попівна Богуславка,

      Теє зачуває,

      До козаків словами промовляє:

      «Ой козаки, ви бідні невольники!

      Що сьогодні у нашій землі християнській Великодня субота,

      А завтра святий празник, роковий день Великдень!»

      То тоді ті козаки теє зачували,

      Білим лицем до сирої землі припадали,

      Дівку бранку,

      Марусю, попівну Богуславку,

      Кляли, проклинали:

      «Та бодай ти, дівко бранко,

      Марусю, попівно Богуславко,

      Щастя й долі собі не мала,

      Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала».

      То тоді дівка бранка,

      Маруся, попівна Богуславка,

      Теє зачувала,

      Словами промовляла:

      «Ой козаки, ви біднії невольники!

      Та не лайте мене, не проклинайте:

      Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,

      То буде мені, дівці бранці,

      Марусі, попівні Богуславці,

      На руки ключі віддавати:

      То буду я до темниці приходжати,

      Темницю відмикати,

      Вас СКАЧАТЬ