Оповідання про славне військо запорозьке низове. Адріан Кащенко

Чтение книги онлайн.

      Його тоні засипає».

      Плавали б Дніпром і великі судна-кораблі, коли б на цій річці не було порогів. Порогами звуться ті місця річки, де з дна її на поверхню води повипинаються од берега до берега скелі й каміння, іноді у кілька лав (рядків).

      Запорожці налічували порогів менше, ніж їх рахують зараз, а саме: дев'ять — Кодацький, Сурський, Лоханський, Звонецький, Ненаситецький, Вовниги, Будиловський, Лишній та Вільний. Опріч порогів, на Дніпрі були ще й забори — такі ж самі лави скель, тільки не через усю річку. Заборів великих запорожці налічували шість: Волошинову, Стрільчу, Тягинську, Воронову, Криву та Таволжанську.

      Першим порогом Дніпр спадає трохи нижче устя річки Самари, якраз проти Кодака, а останнім — Вільним на кілька верст вище Кічкасу й острова Хортиці. Од Кодацького порога до Вільного біля 60 верст, і тільки на цих верстах були перешкоди до плавання. Майже посередині порожистої частини Дніпра розлігся поріг Ненаситець, або Дід. Тут з західного берега до східного простяглися 12 лав скель, неначе 12 разків намиста на шиї дівчини, і через ті скелі перепадає бистра вода дванадцятьма лавами. Нелегко тут пропливати. Треба мати на човні доброго, досвідченого стернаря; а проте проїздити можливо було, бо посередині річки поміж скелями є так званий козацький хід, і хоч той хід вихиляється то в один бік, то в другий, проте добрий стернар проведе через поріг не тільки човен, а й пліт і навіть барку. Тільки покропить Дід людей піною, налякає та й пустить плисти далі.

      Найбільший водоспад збився на Ненаситці під скелю Монастирку, і те місце порога запорожці звали Пеклом.

      Далеко важче було запорожцям підніматись човнами через пороги проти води. Тут на всякому порозі доводилося перетягати човни линвами попід берегом, а по деяких порогах прямо брати човни на плечі й переносити їх берегом до тихої води.

      З інших річок, як шляхами, запорожці користувалися тільки Самарою, Вовчою та Кальміусом. Що ж до Бугу, Інгулу й Інгульця, то всі ті річки були повні скель та порогів і через те не годилися бути шляхами.

      Суходолом через запорозькі землі простягалися два великі одвічні шляхи. Під назвою шлях не слід розуміти сучасну дорогу з курявою або хоч з коліями. Таких шляхів, як тепер на Запорожжі, у давні часи зовсім не було. Всі степи однаково були вкриті високою, рясною травою, а ходили й їздили люди тоді навпростець, шляхами ж звалися ті степові кряжі й долини, якими найрівніше було їздити і найменше доводилося переїздити річок та сторчових балок і байраків. Бувалі люди розпізнавали ті шляхи по степових могилах, а вночі по зірках.

      Перший з цих шляхів — Чорний шлях ішов од татарських перевозів через Дніпр, що був, як казано, вище острова Хортиці у Кічкасі та біля Таволжанського острова, і простягався по межиріччях так, що Сура лишалася з правої руки шляху, а Томаківка. Солона, Базавлук та Саксагань з лівої. Дійшовши до верхів'я річки Інгульця та до Чорного лісу, Чорний шлях повертав на річку Синюху, а перейшовши її бродом біля Торговиці, лишав Умань з правої руки, а ті, що впали у Буг, з лівої. Дійшовши так до Пиляви, шлях повертав на захід, на Вишневець, а далі на Львів та Варшаву. Од цього Чорного шляху у межах СКАЧАТЬ