Оповідання про славне військо запорозьке низове. Адріан Кащенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ польська шляхта випрошувала собі у короля землі і на Лівобережній Україні, як тільки вони починали залюднюватись; так що селяни ледве поспівали упорядкувати на вільних землях своє господарство, як уже знову довідувалися, що вони не вільні, а панські. Побачивши тоді, що од панів немає порятунку й на Лівобережній Україні, рухливіші й волелюбні селяни почали тікати на Запорожжя і тим збільшувати й зміцнювати Військо Запорозьке.

      Хто гетьманував на Запорожжі зараз після Самійла Кішки — невідомо; історія дає тільки звістку про те, що року 1574 запорожці ходили морським походом на турецькі дунайські городи під проводом кошового отамана Покотила.

      Гетьман Іван Свірговський

      Того ж року 1574 козацтво вдруге вплуталося в молдавські справи. Молдавський господар Івоня звернувся до польської шляхти і до козаків, щоб допомогли йому скинути турецьке ярмо. На те прохання одгукнувся й Свірговський, прозваний у піснях гетьманом. Зібравши козаків, він вирушив походом до Дністра і, сполучившись там з Івонею та молдавським військом, погромив турецькі залоги у Тягині, Білгороді та Браїлові, добувши всі ті городи, поруйнував їх; коли ж на поміч туркам з Бу-джаку вийшли татари, Свірговський пішов їм назустріч і, упень погромивши, одігнав назад.

      Така славна перемога козаків над татарами та турецькими городами збентежила султана Селіма, і він вислав проти молдаван та козаків 200 000 турецького війська. У великому бойовищі недалеко Дунаю те військо взяло над спільниками перемогу і почало оточувати їх з усіх боків.

      Побачивши свою загибель, Івоня по-лицарському радив Свірговському з рештою козаків тікати за Дністер; проте Свірговський, а разом з ним і всі козаки, мали собі за велику ганьбу покинути своїх спільників-молдаван при лихій годині, і всі до одного разом з своїм гетьманом наложили головами у бою біля городу Килії та річки Дунаю.

      Про Свірговського теж збереглася пісня, як і про Байду-Вишневецького, хоч треба гадати, що вона не щиро народна:

      Ой, як того пана Йвана,

      Що Свірговського гетьмана,

      Та як бусурмани піймали,

      Та голову йому рубали,

      Ой голову йому рубали

      Та на бунчук вішали,

      Та у сурми вигравали,

      З його глумували.

      А з Низу хмара стягала,

      Що ворону ключа набігала,

      По Україні тумани слала,

      А Україна сумувала,

      Свого гетьмана оплакала.

      Тоді буйні вітри завивали:

      — Де ж ви нашого гетьмана сподівали? —

      Тоді кречети налітали:

      — Де ж ви нашого гетьмана жалкували? —

      Тоді орли загомоніли:

      — Де ж ви нашого гетьмана схоронили? —

      Тоді жайворонки повилися:

      — Де ж ви з нашим гетьманом простилися? —

      У глибокій могилі,

      Біля города Килії,

      На турецькій лінії.

      Гетьман Богдан Ружинський (Богданко)

      Слідом за Свірговським, року 1575, СКАЧАТЬ