З Дніпра на Дунай. Адріан Кащенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ На Дунай-річку. Там буде наша Січа!

      — А твій полковник хіба не піде на Дунай?

      — Ні! Плаче, а не йде. «Старий, — каже, — я... Хочу лягти в рідну землю, а не в бусурманську!»

      — А я, Гнате, піду з тобою! — спогорда сказав хлопець. — Я хочу козакувати!

      Брати проминули церкву й, повернувши стежкою до річки, перестріли братів Петра й Демка. Ті сперечалися.

      — Я не піду на Дунай, — говорив Демко, — бо знайшов собі до пари дівчину й хочу одружитись!

      — Нікчемний бабій! — гримав на нього Петро. — Ганьбу робиш ти всьому нашому роду козацькому, лицарському!

      — Не я один лишуся на Україні, — суперечив Демко.

      — Будеш шкодіти, — одповів Петро, — та буде запізно. На себе тоді нарікай, коли будеш кріпаком або москалем! — Побачивши менших братів, Петро одійшов од Демка й сказав Гнатові: — Ну, от і добре, що ти взяв Василя. Я саме по нього й ішов.

      Василь почав цілувати брата за те, що бере його з собою.

      — Ну, годі, годі!.. — казав козак. — Повертайте лишень обидва назад. Нема чого йти до річки з порожніми руками. Ідіть до пушкарні або до скарбниці та носіть у берег те, що вам старші скажуть.

      Троє братів пішли нагору. Демко ж лишився сам, почуваючи себе дуже ніяково. Назустріч братам, стежкою, козаки несли до річки лантухи з борошном та пшоном, тягли великі бурдюги з салом та котили кухви з горілкою. Ще далі вони здибали добру ватагу козаків, рясно обвішану пачками тютюну, а другу — навантажену таранею; дійшовши ж до скарбниці, брати прилучилися до натовпу й почали носити в берег всяке добро, а коли через дві години троє братів знову зустрілися біля річки, Петро, глянувши на Василя, не вдержався, щоб не засміятись: у пушкарні хлопець себе узброїв, і хоч був босий і без чумарки а проте, поначіпляв на себе шаблю, чингал і пістоль.

      Не вспіли Петро та Гнат подивуватись та порадіти на меншого брата, як згори підсунувся великий натовп запорожців, а попереду того натовпу кільки дужих січовиків несли великі образи.

      — Скидайте шапки! — сказав Петро до братів. — Це несуть святу січову Покрову та святого Миколу, бо без святої Покрови не може бути Січа Запорозька, а без помочі святого Миколи не перепливеш моря.

      Слідом за образами йшло багато сивих дідів, і посеред них Василь пізнав свого названого батька — Очерета.

      — I ви, діду, мандруєте з нами на Дунай? — радісно скрикнув хлопець.

      — I я, сину! Несила мені з товариством розлучатись. Хоч і в чужій стороні доведеться в труну лягти, так зате ж рідне товариство засипле землею.

      Постать Очерета мала урочистий вигляд, а погляд горів суворим вогнем. Він звернув з стежки, колупнув чингалом землю, перехрестився й почав набивати землею ладанку.

      — От і рідна земля лежатиме зо мною в домовині. Всі брати, дивлячись на Очерета, почали й собі набивати ладанки.

      — Оце добре, дядьку Очерете, що ви мандруєте з нами, — звернувся до нього Петро Рогоза. — Догляньте, будь ласка, Василя на байдаці.

      — А ти що ж, козаче?

СКАЧАТЬ