Хмари. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ одгадали, що не родивсь і вмер — Адам, родивсь і не вмер — Ілія та Енох, бо обидва були взяті живими на небо, як написано в Біблії.

      — О уми! Ото розуми! Одгадали! — хвалив їх Сухобрус. Воздвиженський встав з-за стола, пройшовся по хаті й спинивсь коло картини Ноя з синами.

      — Що це в вас таке? Чи попи, чи диякони, чи сліпі Велізарії? — промовив Воздвиженський і за тим голосно прочитав напис: «Святий праотець наш Ноє».

      — Е! В вас, бачу, гітара є! — промовив Воздвиженський і зняв з стіни гітару. — А заграйте, будьте ласкаві, або й заспівайте, — сказав Воздвиженський, сівши коло Марти.

      — Я колись співала, та вже позабувала, — промовила кокетливо Марта. — Просіть сестру.

      Воздвиженський зняв з стіни другу гітару й поніс Степаниді. Вона так само соромилась й одсилала до сестри.

      — Коли ви не хочете, то ми будемо співать з Дашковичем. — Ану! Починай української!

      І Дашкович сміливо почав тенором «Вийди, дівчино! Вийди, рибчино!» Воздвиженський підтягав басом і так ламав українські слова, що панни не могли вдержаться од сміху. Одначе і Марта почала акомпанувати на гітарі, а за нею й Степанида на другій. Пісня вийшла дуже гарно, бо її співали вмілі голоси. Сухобрус аж умилився серцем.

      Паничі скінчили й просили співать самих паннів. Вони мусили заспівать «Сизого голубочка». Голоси їхні були добрі, але не дуже тверді й сміливі. Вони співали й пишали губи, а од того пісня виходила дуже вже сентиментальна.

      — Годі вже того голубочка! Заспівайте лишень «Горлиці»! От пісня! — говорив Сухобрус, розвеселившись. Дочки вдарили «Горлиці» дрібно й голосно. До їх пристали паничі. Пісня була така весела, така жвава, що підіймала ноги до танців.

      — Заспівайте ж іще нашої пісні, та жалібної-жалібної, — просив Сухобрус.

      І всі разом заспівали «Чи я в лузі не калина була, чи я в лузі не червона була?»

      — Ой, не співайте, бо буду плакати! — просив Сухобрус, переслухавши пісню. — Що мені згадала ця пісня? Яку давню давнину пригадала вона мені! І мою молодість, і мою покійницю, і мої літа давні, навіки минувші!

      Вже на сході небо зачервоніло, а гості все співали та співали, та випивали. Нарешті, сам Сухобрус став серед хати і почав співать церковних пісень. До його пристали студенти, а за ними мусили співать і панни. Вже надворі стало розвиднюваться, а вони все співали «Взбранной воєводі» та «Многая літа!»

      В Братському монастирі задзвонили на утреню. В той час одмикали монастирську браму.

      — Дашковичу! чуєш? — промовив Воздвиженський.

      — «Час додому, час! Забарилися!» — затягли всі, і паничі почали прощаться з хазяїном і дочками. Всі випровадили їх у двір і розпрощались з ними. Хазяїн і дочки просили студентів не забувать їх і одвідувать якнайчастіше, тільки не через баркан, а просто через браму.

      Ранок, свіжий і росяний, саме розгорювавсь. На самих вершечках усіх золотих хрестів Старого Києва, на високих горах, з’явились червоні, як жар, проміння, а Поділ лежав сонний під СКАЧАТЬ