Хмари. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ розлягались широкі білі викладчасті комірчики, неначе великі вуха.

      — Дуже радий я, що ви заскочили до мене в гості, хоч і пізньої доби. Мабуть, були десь в гостях? Чи, може, в театрі? — казав Сухобрус.

      — Були в гостях. та випили по одній та по другій. — промовив Воздвиженський.

      — Молодим людям і молода річ. І ми колись були молоді, то й подвизалися, а тепер, як старість налягла на плечі, то й не до подвигів.

      Сухобрус приспособлявся до вчених людей і силкувавсь говорить по-вченому. Начитавшись «Патерика» і «Житій», він закидав на церковний язик.

      — Як ваш хор гарно співає, — несміливо промовила Марта.

      — Ви, мабуть, співаєте? — спитав Сухобрус Воздвиженського.

      — Співаю басом, як можете догадуваться по моїй розмові, — промовив Воздвиженський і гуркнув басом зумисне голосніше, щоб показати свій голос.

      — Який концерт буде цієї неділі, чи «Возведох», чи «Гласом моїм»? — спитав Сухобрус, як чоловік, розуміючий діло, і навіть закинув ногу на ногу, приймаючи академічну позу.

      — Здається, «Возлюблю тя, Господи», — обізвався Дашкович.

      — Чи не будете коли співать двухорного концерту? Як я люблю такі концерти! — говорив Сухобрус. — От, як у семінарії на «вербу» криконуть на два хори «Кто Бог велій»! Чудо, диво! Один хор загримить «Кто»! А другий знов підхопить «Кто»! Та ще й підправить. Ой! Господи, як гарно!

      — Ми співаємо тихіші концерти, — промовив Дашкович, натякаючи проти двухорних, крикливих концертів.

      — І я люблю тихі, мелодичні концерти, — промовила Степанида, ледве підіймаючи вії і знов спустивши їх на щоки.

      Тим часом принесли самовар. Панни вийшли до другої кімнати наливать чай і незабаром принесли стакани для гостей. Свіжа ніч, міцний чай зовсім провітрили паничів. Вони навіть були раді, що так негадане прийшлось познайомиться з пальмами.

      Всі посідали коло стола на канапі. В одчинені вікна заглянув червоний, великий, як діжа, місяць, підіймаючись з Дніпра ніби прямо на печорські гори. Сухобрусівни в хаті були багато кращі, ніж у церкві в своїх старомодних капелюшах, схожих на кошики. Степанида мала лице щиро київське: більше кругле, ніж довге, з повними рум’яними щоками, з ямочками на щоках, маленьким круглим підборіддям, з невеликими темними очима. Ніс її був чисто міщанський: дуже тонкий, рівний, але недовгий, з тонісінькими прозорими ніздрями. Брови були високі й на кінчиках дуже тоненькі, як шнурочки.

      Старша, Марта, мала багато грубіші пружки лиця, скидалась на сільську молодицю. В неї брови були товсті, очі великі. Таке лице буває дуже гарне на сцені, здалеки, при світлі ламп. У червонім намисті, зав’язана великою хусткою, Марта була б дуже гарною молодицею.

      Розмова стала веселою, невважаючи на пізню добу. Панни держали себе смирно, трохи пишались, спускали очі додолу і очевидячки хотіли вдати з себе дуже добрих і спокійних. Дуже цікавий чоловік зараз упізнав би той голос підсолоджений, ті очі, зумисне спущені вниз, впізнав би природжену СКАЧАТЬ