Микола Джеря. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ всю горiлку, та ще й не стало; виїли цiлу дiжечку солоних огiркiв, цiлу дiжечку кислої капусти, поїли ввесь хлiб, всi паляницi. Старий Джеря витрусив усi кишенi, ще й у шинок на заставу однiс свiй кожух.

      Ввечерi попiд дворами їздив осавула на конi i загадував усiм на панщину до току. Крик осавули дав знати людям, що весiлля скiнчилось. Всi почали розходитись, Джерина хата спорожнилась.

      Ввечерi в Джеринiй хатi ледве блимав каганець. Джериха й Нимидора кинулись прибирать в хатi й перемивати посуд. Весiльний час одразу вийшов у всiх з голови. Джеря й Джериха помiркували, скiльки-то вони витратили грошей на весiлля. Треба було заплатить жидовi, оплатить подушне, нашаткувать другу дiжку капусти. Грошей не було нi копiйки.

      — А що, стара, будемо робить? Чим будемо робити оплать? — промовив батько.

      — Змолотимо та продамо половину хлiба. Цього року, хвалить бога, хлiб вродив дуже добре.

      — А як не стане хлiба, що будемо їсти? — спитав батько.

      — То заробимо, хiба не маємо рук, чи що? — обiзвався син.

      — А коли ж то ми його заробимо? Хiба за тiєю панщиною похопишся заробить? — сказав батько.

      — Бодай ту панщину дiдько забрав собi до пекла! — промовив син з злiстю.

      Мати знов згадала про багатирку Варку, згадала дуже легку Нимидорину скриню й скоса зирнула на Нимидору. Нимидора поралась в чужiй хатi проворно, та якось незручно. В високому очiпку, в квiтчастiй здоровiй хустцi на головi, вона стала молодицею ще вища й показнiша, її чимале лице неначе побiльшало; чорнi брови були нiби намальованi на широкому чолi. В тихої та доброї свекрухи десь узялися гостренькi пазури та й висунулись, наче з м’яких котячих лапок.

      Задумався батько, тяжко зiтхнувши, задумався й молодий Микола, засмутилась i мати. Тiльки Нимидора була щаслива: вона нiби знайшла свою рiдну матiр, свого батька, хату, бо для неї вже не треба було бiльше поневiряться в наймах у чужих людей.

      — Лягаймо, невiстко, спати, бо завтра треба вдосвiта вставать та на панщину поспiшать, — сказала мати, стоячи перед образами i починаючи хреститься та молитись.

      II

      Другого дня тiльки що зiйшло сонце, а Джерина сiм’я вже й пообiдала, й вийшла на панщину; батько з сином пiшли на панський тiк молотить, а мати з невiсткою пiшли панськi коноплi тiпать.

      Тiк був, як звичайно на селах на Українi, за панським садком в кiнцi села i вганявся далеко в поле пiд гору, обкопаний ровом, обсаджений високими розкiшними тополями та осокорами. Ввесь тiк, бiльше як на пiвверстви, був заставлений скиртами: десять довгих-предовгих скирт пшеницi стояло вподовж току; десять менших скирт жита стояло впоперек; скирти ярини, довгелецькi ожереди соломи тулились по закутках, неначе дрiбнi вiвцi мiж здоровим товаром.

      День був ясний, сонячний та теплий. Починалось бабине лiто. Надворi стояла суша. Небо синiло, як лiтом. Сонце ходило на небi низько, але ще добре припiкало косим промiнням. Тихий вiтер ледве ворушився. Над полем миготiло СКАЧАТЬ