Микола Джеря. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ясно, хоч голки визбируй. Сiм’я довечеряла й сидiла мовчки на призьбi.

      — Ходiмо, Нимидоро, жито жать! — промовив Микола. — А ви, тату й мамо, лягайте спати. Як пропаде жито, що ми будемо зимою їсти?

      Нимидора встала, знайшла серпи, i вони обоє рушили на поле. Все поле жовтiло проти мiсяця, як удень. Все тiло в Миколи болiло й щемiло, болiла й душа його, але вiн мусив гнути спину. Нимидора кинулась на жито з серпом, як огонь на суху солому, i так працювала, так швидко жала, як огонь швидко їсть суху солому.

      Високо покотивсь мiсяць на небi. Микола з Нимидорою склали два полукiпки жита й вернулись в село.

      Од того часу пан мав на прикметi Миколу й звав його бунтарем. Осавула не раз кричав на Миколу, що вiн бунтує всю громаду в селi. Сам Микола дуже змiнився; бувши парубком, вiн смiливо дивився всiм в очi, був веселий, говорючий, любив часом пожартувать; тепер вiн похнюпив голову; рiдко смiявся, перестав жартувать, а часом було як кине на кого жартовливим словом, то нiби вогнем впече. Вiн зненавидiв свого пана.

      Панський хлiб був вже вижатий. Все поле було вкрите копами та стайками, як небо зорями, а людський хлiб стояв, похилився i навiть вже сипавсь.

      Зiбрав Джеря свiй хлiб, половину склав у стiжок, а половину змолотив на харч. Прийшов шинкар за грiшми. Джеря мусив везти хлiб на базар, продати i заплатить жидовi грошi та викупить кожуха. А тут треба було годувать панськi качки. Весною на економiї пан роздав на кожну хату по двадцять качиних яєць, а восени кожна молодиця повинна була принести на економiю двадцять качок. На качку давали з економiї по гарцевi зерна, але качка за лiто здохла б, а не прохарчувалась би тим харчем. Люди мусили годувать качок своєю пашнею.

      Настала осiнь. Нимидора почiпляла за нiжки на коромисло десять пар качок i однесла на економiю.

      Восени Нимидора мала вже дочку. Пiшла баба-бранка до батюшки по молитву.

      — Яке ймення дав батюшка? — спитала Нимидора в баби. — Може, й моїй дочцi дав таке чудне ймення, як менi?

      — Нi, дав ймення Любка, — сказала баба.

      Третього дня породiлля вже встала з постелi й поралась коло хати. Старий Джеря й Микола були на панщинi. Проз двiр їхав конем осавула, заглянув у двiр i вгледiв на дворi Нимидору. Вiн зскочив з коня i вбiг у двiр.

      — А чом ти, суча дочко, оце й досi не виходиш на панщину? — крикнув осавула й ударив Нимидору нагайкою по спинi.

      Нимидора крикнула й залилась слiзьми.

      — В мене родилось дитинча; ще ж сьогоднi тiльки третiй день, — ледве промовила вона крiзь сльози. Осавула схаменувсь i крикнув:

      — Гляди ж менi, щоб завтра вийшла на леваду обшморгувать буряки-висадки!

      Породiллям пани давали тiльки три днi вольного часу на одужання, а четвертого дня вже гнали їх на панщину до легшої роботи.

      Ввечерi прийшов Микола. Нимидора показала йому синяк на спинi. В Миколи запеклось серце, а в душi заворушилась думка помститись за себе, за батька, за Нимидору.

      А тут саме настав час платить подушне. Батько з сином думав, думав, де б то взяти грошей, i надумав продати СКАЧАТЬ