Камо грядеши. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ критичну плеяду — Бєлінського, Добролюбова, Чернишевського — в їх літературному розрізі — породила не менш велика плеяда письменників-художників. Коли б не було Островського, припустім, не було б і «Темного царства». Те ж саме й про Лессінга, Брандеса і т. д.

      Отже, зовсім не випадково, що навіть сьогоднішні критики-марксисти, соціологи і досі звертаються до минулого. Аналізуючи його, вони — в кращому разі — роблять ті чи інші загальні висновки, що так чи інакше і уже напевно торкаються продукції пролетарських митців. Візьмімо за приклад Коряка. Хоч одну статтю написав він про твори сучасних революційних письменників?

      — Жодної!

      Декому здається, що тут відіграє роль зайва обережність, сам Коряк, очевидно, з’ясовує тим, що він не критик, а історик літератури, а ми запевняємо:

      — Тут глибші причини, і одною з них є пустельний стан молодого письменства.

      І справді: про що писати? Десяток-два грамотних оповідань та 50-100 талановитих віршів? І все це протягом кількох років? Очевидно, скарги на те, хто на мої, мовляв, твори не звертають уваги, є белькотіння того чи іншого ґатунку. Думка в критика породжується, коли він в творові бачить теж думку, а не бездарні візерунки. Правда, з історії літератури ми знаємо й випадки, коли майбутніх корифеїв «замовчували», але — теж правда — таких корифеїв ми налічуємо одиницями і вони — до речі — нічого не мають спільного з «просвітянською» графоманією.

      Так стоїть справа з «замовчуванням».

      Але друга категорія графоманів, навпаки, скаржиться на велику кількість критиків, що не дають їй ходу. Тут і «сиві дідусі», і «олімпійці», і якісь навіть «бігунці». «Ідеологом» даної категорії на даний випадок буде другий із «енків», цебто яблучко з тієї самої яблуні.

      Отже, беремо це яблучко й кусаємо. Випадають два зернятка: це претензійні філософсько-просвітянські «засади».

      Перша:

      — «Критикою іменується здорове, на ґрунті вимог сьогоднішнього дня, обговорення твору з єдиною цілею встановлення вартості твору: тако художньої, яко й читабельної».

      От вам «перл» «молодого» філософа «енка», що — до речі — віком коли не старший за нас, то й не молодший, який ні в якім разі нічого не має спільного з тими «корявими» письменниками, що за них піклується другий «енко». Отже, слухайте, що таке критика, і повчайтесь, саме таке визначення дають у нас по задрипанках! І потім у нас художність протиставляють читабельності «тако яко». У вас не так? Шкода!

      Друге:

      — «Та літературна продукція, яка служить на користь будові життя, яка родить слідком за собою потрібні наслідки (вчіться образної мови в «енка»), є, перш за все, потрібна й необхідна література».

      Чи не «перл»? Чи не визначення? А як воно могло витекти з першої «засади» — це ваша справа. Де логіка? Це теж не ваша справа! Але запитання «енкові» ми все-таки поставимо:

      — Бухарін, припустім, що його, очевидно, й філософи СКАЧАТЬ