Камо грядеши. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ журналістів, припустім, нікому не потрібних віршомазів та інших борзописців.

      Як бачите, на вогонь «олімпійці» покладають великі надії, і не їхня вина, що смердючий дим утворив між «молодими» й «старими» штучну завісу. Коли брати наші принципові розходження, то можна говорити тільки про одне. Фігурально це буде так:

      — Зеров чи Гаркун-Задунайський?

      — Європа чи «Просвіта»?

      Для кожного з нас ясно, що молоде мистецтво без технічної допомоги радянської інтелігенції ніколи не стане на ноги. Кожний з нас, поки він плутається в «універсалах», «платформах» та «маніфестах», почуває себе Господом-богом; варто ж йому одійти від «логічних доводів» і доказати свою правоту «літературним фактом», як він переходить у стан розгубленості.

      В чому ж справа?

      А справа в тому, що нас не озброєно тією мистецькою технікою, яку має кваліфікований митець. І зовсім не випадково, що в робітничо-селянських літературних організаціях завжди налічуємо чималий відсоток інтелігентів: тільки вкупі з останніми робітничо-селянський письменник творить нові мистецько-громадські цінності, тільки з ними, за їхньою безпосередньою допомогою, він кінець кінцем і сам становиться інтелігентом в кращому розумінні цього слова, цебто в даному разі — справжнім письменником.

      Отже, коли це так (а це безперечно так!), то знову фігуральне запитання:

      — Зеров чи Гаркун-Задунайський?

      Ми, «олімпійці», з повною відповідальністю за майбутнє нового мистецтва, заявляємо:

      — Для пролетарської художньої літератури, без всякого сумніву, корисніш — гіперболічно — в мільйон разів радянський інтелігент Зеров, озброєний вищою математикою мистецтва, ніж сотні «просвітян», що розуміються на цьому мистецтві, як «свиня в апельсині», що на сьомому році революції раптом зробилися революційніш від самого Леніна і тепер виступають по різних радянських журналах з «червоними» фразами під прізвищами якогось «ця» чи «енка».

      Таке кардинальне, воістину принципове запитання ставимо ми літературній «молоді», і на нього вона мусить відповісти… Коли не нам, то самій собі.

      Чому ж ми так добиваємось цього?

      Чи нема тут якогось гартованського «підвоху»?

      Ми гадаємо, що в зв’язку з прискоренням так званої українізації пролетарське мистецтво попадає в тимчасову небезпеку:

      — «Сатана в бочці» з гопаківсько-шароваристої «просвіти» вилазить зі свого традиційного кубла і хмарою суне на город. Буде великою помилкою гадати, що це «підвівся чорнозем», — той митець, до якого Тичина «посилав свої нерви». Безграмотне міщанство — от хто. Це саме та «рідненька «Просвіта» в вишиваній сорочці і з задрипанським світоглядом, що в свій час була ідеологом куркульні. Тепер, в силу своєї безпринципності, загубивши до того під собою ґрунт та намацавши несподівані для себе можливості (прискорена українізація), вона робиться «червоною» і йде «селозувати» (певніш — профанувати) СКАЧАТЬ