Наталка-Полтавка. Іван Петрович Котляревський
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Наталка-Полтавка - Іван Петрович Котляревський страница 1

СКАЧАТЬ

      Наталка-Полтавка

      Опера малороссийская в 2-х действиях

      Действующие лица

      Возный Тегерваковский.

      Горпина Терпилиха — вдова старуха.

      Наталка — дочь ее.

      Петро — любовник Наталки.

      Микола — дальний родственник Терпилихи.

      Макогоненко — выборный села.

      Действие I

      Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.

      Явление 1

      Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

N 1

      Вiють вiтри, вiють буйнi, аж дерева гнуться;

      О, як моє болить серце, а сльози не ллються.

      Трачу лiта в лютiм горi i кiнця не бачу,

      Тiлько тогдi i полегша, як нишком поплачу.

      Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

      Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.

      Єсть же люди, що i моїй завидують долi,

      Чи щаслива та билинка, що ростеть на полi?

      Що на полi, що на пiсках, без роси, на сонцi?

      Тяжко жити без милого i в своїй сторонцi.

      Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

      Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися.

      Полетiла б я до тебе, та крилля не маю,

      Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю.

      До кого я пригорнуся, i хто приголубить?

      Коли тепер того нема, який мене любить.

      Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нуждi i горi i проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене — i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi мої на тебе i ще раз i навiки закриються…

      Явление 2

      Наталка и возный

      Возный. Благоденственного i мирного пребиванiя! (В сторону). Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiє на самотi.

      Наталка (кланяясь). Здоровi були, добродiю, пане возний!

      Возный. "Добродiю"! "Добродiю"! Я хотiв би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом'янутим iм'ярек.

      Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство i розум.

      Возный. Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу я, но желаю iз медових уст твоїх слишати умилительноє названiє, сообразноє моєму чувствiю. Послушай:

N 2

      От юних лiт не знал я любовi,

      Не ощущал возженiя в кровi;

      Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

      Как райский крин, душистий, прекрасний;

      Утробу всю потряс;

      Кров взволновалась,

      Душа смiшалась;

      Настал мой час!

      Настал мой час; i серце все стонеть;

      Как камень, дух в пучину зол тонеть.

      Безмiрно, ах! люблю тя, дiвицю,

      Как жадний волк младую ягницю.

      Твой предвiщаєть зрак

      Мнi жизнь дражайшу,

      Для чувств сладчайшу,

      Как з медом мак.

      Противнi мнi Статут i роздiли,

      Позви i копи страх надоїли;

      Несносен мнi сингклiт весь бумажний,

      Противен тож i чин мой преважний.

      Утiху ти подай

      Душi смятенной,

      Моєй письменной,

      О ти, мой рай!

      Не в состоянiї поставить на вид тобi сили любвi моей. Когда би я iмiл — теє-то як його — столько язиков, сколько артикулов в Статутi iлi сколько зап'ятих в Магдебурзьком правi, то i сих не довлiло би навосхваленiє лiпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечностi.

      Наталка. Бог з вами, добродiю! Що ви говорите! Я рiчi вашей в толк собi не возьму.

      Возный. СКАЧАТЬ