Наталка-Полтавка. Іван Петрович Котляревський
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Наталка-Полтавка - Іван Петрович Котляревський страница
Название: Наталка-Полтавка
Автор: Іван Петрович Котляревський
Издательство: Public Domain
Жанр: Зарубежная классика
isbn:
isbn:
Наталка-Полтавка
Опера малороссийская в 2-х действиях
Действующие лица
Возный Тегерваковский.
Горпина Терпилиха — вдова старуха.
Наталка — дочь ее.
Петро — любовник Наталки.
Микола — дальний родственник Терпилихи.
Макогоненко — выборный села.
Действие I
Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.
Явление 1
Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).
Вiють вiтри, вiють буйнi, аж дерева гнуться;
О, як моє болить серце, а сльози не ллються.
Трачу лiта в лютiм горi i кiнця не бачу,
Тiлько тогдi i полегша, як нишком поплачу.
Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.
Єсть же люди, що i моїй завидують долi,
Чи щаслива та билинка, що ростеть на полi?
Що на полi, що на пiсках, без роси, на сонцi?
Тяжко жити без милого i в своїй сторонцi.
Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!
Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися.
Полетiла б я до тебе, та крилля не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю.
До кого я пригорнуся, i хто приголубить?
Коли тепер того нема, який мене любить.
Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нуждi i горi i проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене — i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi мої на тебе i ще раз i навiки закриються…
Явление 2
Наталка и возный
Возный. Благоденственного i мирного пребиванiя! (В сторону). Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiє на самотi.
Наталка (кланяясь). Здоровi були, добродiю, пане возний!
Возный. "Добродiю"! "Добродiю"! Я хотiв би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом'янутим iм'ярек.
Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство i розум.
Возный. Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу я, но желаю iз медових уст твоїх слишати умилительноє названiє, сообразноє моєму чувствiю. Послушай:
От юних лiт не знал я любовi,
Не ощущал возженiя в кровi;
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райский крин, душистий, прекрасний;
Утробу всю потряс;
Кров взволновалась,
Душа смiшалась;
Настал мой час!
Настал мой час; i серце все стонеть;
Как камень, дух в пучину зол тонеть.
Безмiрно, ах! люблю тя, дiвицю,
Как жадний волк младую ягницю.
Твой предвiщаєть зрак
Мнi жизнь дражайшу,
Для чувств сладчайшу,
Как з медом мак.
Противнi мнi Статут i роздiли,
Позви i копи страх надоїли;
Несносен мнi сингклiт весь бумажний,
Противен тож i чин мой преважний.
Утiху ти подай
Душi смятенной,
Моєй письменной,
О ти, мой рай!
Не в состоянiї поставить на вид тобi сили любвi моей. Когда би я iмiл — теє-то як його — столько язиков, сколько артикулов в Статутi iлi сколько зап'ятих в Магдебурзьком правi, то i сих не довлiло би навосхваленiє лiпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечностi.
Наталка. Бог з вами, добродiю! Що ви говорите! Я рiчi вашей в толк собi не возьму.
Возный. СКАЧАТЬ