Коли ще звірі говорили. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А нащо я тобі здався? — питає Вовк.

      — Та, бачите, громада послала мене за вами і пильно наказала: «Йди і без Вовка до села не повертайся!»

      — А нащо я громаді здався? — питає Вовк.

      — А ви й не знаєте? Адже у нас у селі старшину вибирають.

      — Ну, так що з того, що вибирають?

      — Не то біда, що вибирають, — каже Осел, — а то біда, що нікого не можуть вибрати. Вже всі господарі пересварилися проміж себе, а далі кажуть: «Тут хіба один Вовк із лісу може старшиною бути». Як сказали це, так на цьому й погодились і вислали мене, щоб я вас зараз привів до села. Таке-то діло.

      Почувши таке, Вовк аж хвіст угору підняв з радості. Зараз виліз на Осла, сів йому на спину та й їде до села. А коли приїхали до села, Осел закричав своїм дзвінким голосом, з хат повибігали люди, та, бачачи, що Вовк на Ослі верхом їде, кинулися з палками, ціпами та дрючками та й давай його молотити. Били, били, ледве Вовк живий із села втік.

      Біжить неборака та все оглядається, чи іде люди за ним не біжать. Аж коли вже села не стало видно, Вовк побачив копицю сіна, вискочив на неї, простягнувся і ліг спочити. А спочиваючи, почав голосно сам до себе говорити:

      — Мій тато старшиною не був, мій дід старшиною не був, і чого ж то мені, дурному, раптом забажалося старшиною бути? Ех, шкода, що нема тут якого порядного хлопця, щоби мене здоровенним буком полупцював та розуму навчив.

      А під копицею сидів здоровенний парубок з вилами в руках. Почувши це, як вискочить, як потягне Вовка разів з десять по хребту, аж Вовк і дух спустив.

      Лис і дрозд

      Ішов Кабан у Київ на ярмарок. Аж назустріч йому Вовк.

      — Кабане, Кабане, куди йдеш?

      — У Київ на ярмарок.

      — Візьми й мене з собою.

      — Ходімо, куме.

      Ішли, йшли, аж назустріч їм Лис.

      — Кабане, Кабане, куди йдеш?

      — У Київ на ярмарок.

      — Візьми й мене з собою.

      — Ходімо, куме.

      Ішли вони, йшли, аж назустріч їм Заєць.

      — Кабане, Кабане, куди йдеш?

      — У Київ на ярмарок.

      — Візьми й мене з собою.

      — Ходімо, братику.

      Ось вони всі йдуть. Ішли, йшли, аж уночі наскочили на яму, глибоку та широку. Кабан скочив — не перескочив, а за ним і всі інші поскакали і всі разом у яму попадали. Що робити, треба ночувати. Зголодніли вони, а вилізти нема куди, їсти нема чого. От Лис і надумав.

      — Нумо, — каже, — пісні співати. Хто найтоншим голосом потягне, того ми й з'їмо.

      От вони й затягли. Вовк, звісно, найгрубше: у-у-у! Кабан трохи тонше: о-о-о! Лис ще тонше: е-е-е! А Зайчик зовсім тоненько запищав: і-і-і! Кинулися всі на бідолашного Зайчика, розірвали його та й з'їли. Та що там їм із того Зайця за наїдок? Ще не розвиднілось як слід, а вони вже знов такі голодні, що ледве дихають.

      Знов Лис загадує:

      — Нумо пісні співати. Хто найгрубшим голосом потягне, того ми з'їмо.

      Почали співати. СКАЧАТЬ