Коли ще звірі говорили. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Лисичка, розповів їй чоловік, що і як було. А Лисичка не вірить:

      — Та не може того бути, чоловіче, аби такий великий Вовк та вліз в оцей мішок!

      — Але ж правда! — крикнув Вовк.

      — Ні, нізащо не повірю! — уперлася на своєму Лисичка. Як уже чоловік не клявся, як Вовчик не присягався, ні та й ні!

      — Не можу цьому повірити, хіба наочно мені покажете, як це було.

      — Що ж, це можна, — сказав чоловік та й розставив мішок так само, як тоді, коли саджав Вовка.

      — Ось бач, як це було! — сказав Вовк і встромив голову в мішок.

      — Як-то, ти хіба тільки голову встромив? — спитала Лисиця.

      Вовк уліз у мішок увесь.

      — Ну, чоловіче, — промовила Лисиця, — тепер покажи мені, як ти його зав'язував?

      Чоловік зав'язав.

      — Ну, а тепер, чоловіче, покажи мені, як ти на тоці снопи молотиш?

      Чоловікові не треба було цього двічі казати. Як замахне ціпом, як почне лупцювати по мішку. А Лисиця ще й примовляє:

      — Ану, чоловіче, а як ти снопи перевертав? Чоловік перевернув мішок на другий бік та як уцідить Вовка по голові — та й забив його на смерть.

      — Ну, чоловіче, — мовить Лисиця, — я тебе врятувала від смерті. Що ж ти мені за це подаруєш?

      — Дарую тобі, Лисичко-сестричко, мішок курей.

      — Добре.

      Пішла Лисичка-сестричка з чоловіком до села, стала собі за ворітьми, а чоловік пішов до хати курей шукати. Взяв мішок, почав ловити курей, коли його жінка надходить.

      — А що це ти, чоловіче, робиш?

      Розповів їй чоловік усе, що з ним було, і з якої біди врятувала його Лисичка, і яку він їй обіцяв плату.

      — Добре, що ти живий та здоровий, — мовить жінка. — А щоб Лисиці давати курей, на це я ніколи згоди не дам. Краще ти всади у мішок двох наших собачок — Лиска й Рябка та й дай Лисиці.

      Подумав, подумав чоловік та й дослухав жінки. Посадив собак у мішок, виніс за ворота та й мовить:

      — На ж тобі, Лисичко-сестричко, оцей мішок курей! Візьми їх на плечі та й неси в ліс, а не розв'язуй біля села, щоб не розлетілися!

      Взяла Лисичка мішок, несе, тягне, тягне, далі сіла спочивати за селом на могилі та й думає собі:

      «Дай загляну лишень, скільки там тих курей у мішку?»

      Розв'язала мішок, та не вспіла гаразд і заглянути, а з мішка як вискочать Лиско та Рябко та за Лисицею. Лисиця тікала щосили, ледве вскочила в ліс та в свою нору. Віддихнувши трохи з переляку, почала сама з собою розмовляти:

      — Ви, мої оченьки, що робили, коли за мною ті погані собаки гналися?

      — Ми пильно дивилися, щоб ти знала, куди від них найліпше тікати.

      — А ви, мої ніженьки, що робили?

      — Ми бігли з усієї сили, щоби тебе собаки не могли догнати.

      — А ви, мої вушенька, що робили?

      — Ми уважно прислухалися, чи не наближаються твої вороги.

      — А ти, СКАЧАТЬ