Веселі пригоди. Петро Залєвський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А вони ж всі не по-нашому писані. Що робити, га? Хоч плач! Англійські букви з горем пополам ще розрізняємо, а вже ті китайські ієрогліфи… Біда! Володька вже й руки опустив… Ось тобі й «домашній» варіант.

      Коли раптом Ромка аж підскочив:

      – Є! Дивіться, є! На останній сторіночці малюсінькими буквочками – і фірма, і номер… Номер!..

      – Йє-є-с! – братуха переможно смиконув донизу зігнутою в лікті рукою.

      Я й собі встромив носа в інструкцію: – написано, дзвінки безплатні!

      – Ща’ зв’якнемо. – Ромка діловито витяг свою побілку, набрав номер.

      Ми завмерли в очікуванні. Рятівник наш! Що то мати хорошого сусіда. Та ми йому, коли тре’, – все-е!..

      «Вас вітає корпорація…» – долинуло з телефону.

      – Нам потрібно код! Код! На комп… – Ромка не став вислуховувати купи подяк за наш дзвінок. – Вибило.

      Він набрав ще раз.

      «Вас вітає корпорація…» – тим же медовим голосочком проспівала мобілка.

      – Та хто вона така? Ми це вже чули! – Володька нетерпеливо закружляв по кімнаті, – кажи їй, хай дає код!

      Ромка натиснув на виклик знову. Те ж саме! Біда. Мабуть, лише після восьмої, а то й дев’ятої спроби привітно-обридливих вітань-дякувань мобілка нарешті заговорила до нас якоюсь ламаною російською:

      – Назовьїтє пожалуйста номьєр компьютьєра…

      Володька злякано прошепотів:

      – Мабуть в Америку попали. Ого…

      – А де ж він? – Ромка відфутболив «американцеві» щирою українською, – дивлюсь. Збоку… Є! Наклейка. Ага. Диктую.

      Потім якусь незрозумілу купу цифр та букв диктували йому з іншого кінця світу. Ромка застукотів по клавіатурі.

      – Нарешті, – спец втомлено заховав телефон до кишені, – тепер можна й ігри.

      З екрана дійсно зникла нахабна таблиця.

      А далі – полетіло. Гуділи біля компа до пізньої ночі, наче стривожені джмелі. Відважні мотоциклісти гасали на таких неймовірних швидкостях, що здається вивалювались з екрану до нас в кімнату. Чесно!..

      А вранці, ледве відкрили очі, знову – туди! У те, у віртуальне, як важно казав Ромка. Аж тут! Знову!.. Те саме. Голубе небо, білі хмаринки і табличка – система потребує повторної активації. Для надійності. Залишилось п’ять днів. Отакої! Мчимо до сусіда.

      – Я би й рад, та нема звідки. вчора все до копійки з’їло. – Ромка солодко потягнувся.

      – То ж написано – безплатно!..

      – Брешуть! В Америку, певно, за гроші…

      …Ех, усього п’ять днів. П’ять! Завтра буде чотири. Треба просити в мами гроші. Ромці на поповнення рахунку. Аби дзвонив…

      2. Лом

      Проте мама на поступки не пішла. Крапка. Хоча ми дружно, в два голоси, скиглили щоранку, в обід, і щовечора. І так чотири дні. Все наше завивання вперлося в залізний аргумент:

      – Хліба нема за що купити! З вашими комп’ютерами…

      П’ятого дня комп помер. Ну майже. Написав на екрані, що нам з Володькою відмовлено в доступі. І це кому, кому?! Нам, його законним СКАЧАТЬ