Золотой горнець. Малюк Цахес. Эрнст Гофман
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Золотой горнець. Малюк Цахес - Эрнст Гофман страница 12

СКАЧАТЬ мене. Запах – це моя мова, коли його запалює кохання.

      Вечірній легіт пролетів мимо й шепнув:

      – Я дув на твої скроні, але ти не зрозумів мене. Подув – це моя мова, коли його запалює кохання.

      Сонячне проміння пробилося крізь хмари, і його сяйво наче горіло словами:

      – Я обливаю тебе гарячим золотом, але ти не зрозумів мене. Жар – це моя мова, коли його запалює кохання.

      І що більше поринав Анзельм у погляд чудесних очей, то гарячіша ставала його туга, палкіша жага. І раптом усе зарухалось, заворушилося, немов прокинулось до радісного життя. Квіти пахли навколо нього, і їхній дух линув, ніби чудовий спів тисячі флейт, а відгомін того співу золоті вечірні хмарки, що летіли мимо, несли з собою в далекі краї. Але щойно останній промінь сонця зник за горами і присмерк простелив свій серпанок на землю, як пролунав ніби із далекої далини низький, грубий голос:

      – Гей, гей, а що там за гомін, за шепіт угорі? Гей, гей, а хто там так пізно шука за горами проміння? Годі вам! Нагрілись на сонці та наспівалися! Гей, гей, ану крізь кущі, по траві, ану по траві, по воді! Гей, гей! До-до-лу!.. До-до-лу! І голос розтанув, як гуркіт далекого грому, а кришталеві дзвіночки урвались різким дисонансом. Все змовкло, і Анзельм побачив, як три змійки, виблискуючи в траві, проповзли до потічка, зашурхотіли, зашелестіли, бовтнули в Ельбу, а над хвилями, де вони зникли, спалахнув тріскотливо-зелений вогник, засвітився скісно в напрямку міста і зник.

      ВІГІЛІЯ ДРУГА

Як студента Анзельма вважали за п’яного й навіженогоПрогулянка по ЕльбіБравурна арія капельмейстера Грауна6Шлунковий лікер Конраді і бронзова перекупка

      – Панич, мабуть, не сповна розуму! – сказала одна шановна городянка, що, вертаючись разом зі своєю родиною з прогулянки, зупинилась і, схрестивши руки на животі, спостерігала божевільні витівки студента Анзельма.

      Бо той обійняв бузиновий стовбур і, звертаючись до віття та листя, безперестанку вигукував:

      – О, хоч раз іще блисніть і засяйте мені, любі золоті змійки, хоч раз іще дайте почути ваші кришталеві голосочки! Хоч раз іще зазорійте мені, милі блакитні очі, хоч раз, бо загину з болю й гарячої туги за вами! – І він тяжко зітхав, жалісно охкав і трусив з нетерпінням та жагою бузину, яка, проте, замість відповіді, лише глухо й невиразно шелестіла листям і, здавалося, глузувала з горя студента Анзельма.

      – Панич, мабуть, зовсім з глузду з’їхав, – знову сказала городянка, і від тих слів Анзельм неначе прокинувся з глибокого сну.

      Немов його раптом облили холодною водою, щоб швидше розбуркати. Тепер тільки він ясно побачив, де був, і усвідомив, як дивний привид звабив його й довів до того, що він, сидячи тут без нікого, почав голосно розмовляти сам з собою. Збентежено дивився він на городянку й нарешті схопив капелюха з землі, щоб швидше піти. Аж ось надійшов батько родини, посадовив СКАЧАТЬ



<p>6</p>

Граун Карл-Генріх (1701 – 1759) – німецький композитор, був капельмейстером при саксонському дворі.