Інстинкт убивці. Карін Слотер

Чтение книги онлайн.

      – Як вона померла?

      – Та на ній, бляха, місця цілого нема – лице мов сирий гамбургер, скрізь кров. Дивно, що мати її взагалі впізнала. – Лео зробив паузу, бо побачив, що Вілл хоче почути більш конкретну відповідь. – Сказати, що я думаю? Він її побив, а тоді зарізав.

      Вілл знову глянув на мертвого вбивцю на підлозі. Долоні в нього були в засохлій крові – не надто схоже було, щоб гамселив людину кулаками чи тримав у руці ножа, якщо вже на те пішло. Коліна на його чорних джинсах теж були темні, наче він стояв навколішки у чомусь мокрому. Футболка зібгалася трохи нижче ребер, і видно було свіжий синець, що спускався до пояса джинсів.

      – У матері поранення є? – спитав Вілл.

      – Як я вже казав, подряпини ззаду на руках і на тильному боці долонь. На долоні доволі глибокий поріз від скла на підлозі, – взявся підраховувати Лео. – Повно синців, розбита губа, кров у вусі. Може, вивих щиколотки. Я думав, там перелом, але вона змогла нею поворухнути. – Він потер губи, певно, шкодуючи, що в роті нема сигарети. – Я викликав «швидку», але вона сказала, що нікуди не поїде, поки не заберуть тіло її доньки.

      – Вона так і сказала – заберуть?

      Лео вилаявся собі під ніс і витяг із кишені записник на спіралі. Знайшов потрібну сторінку і показав Віллу.

      Той насупився, бо нашкрябано було геть нерозбірливо.

      – Ти що, у курки відбитки зняв?

      Лео розвернув записник до себе і прочитав уголос:

      – «Я не покину своєї дочки тут. Я не вийду з цього будинку, поки тут лишається Емма».

      Вілл прокрутив у голові ім’я дівчинки, й анонімна жертва потроху стала набувати індивідуальних рис. Колись вона була немовлям. Батьки пригортали її, захищали, дали ім’я. А тепер вони її втратили.

      – Що каже мати? – спитав він.

      Лео рвучким рухом закрив блокнот.

      – Лише голі факти. Зуб даю, вона була юристом, поки не залетіла і не відмовилася від кар’єри, щоб стати домогосподаркою.

      – Чому ти так думаєш?

      – Вона говорить дуже обачно, думає, що і як каже. Дуже часто повторює: «мені здалося» і «я боялася».

      Вілл кивнув. Заява про самозахист базувалася винятково на побоюванні людини, що під час нападу їй загрожувала смерть. Кампано явно будувала собі лінію захисту, проте Вілл не знав чому – тому, що вона була розумна, чи тому, що правду казала. Він знову глянув на мертвого – долоні, вкриті кіркою крові, просякла сорочка. Усе було складніше, ніж здавалося на перший погляд.

      Лео поклав руку на плече Віллові.

      – Слухай, мушу тебе попередити…

      Він замовк, бо розсувні двері поїхали вбік. Біля якоїсь молодої жінки стояла Аманда. За їхніми спинами Вілл бачив іще одну жінку – вона сиділа на м’якому дивані. На ній був білий тенісний костюм. Поранена нога спочивала на кавовому столику. На підлозі лежали тенісні СКАЧАТЬ