Іловайськ. Розповіді про справжніх людей. Євген Положій

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ яку тобі вдома у водогін подають. Плюс умови життя і якість сухпайків: проколюєш ножем консерви сардини, а вона фонтанує піною, тому що на вулиці +40 за Цельсієм. Але сардини – це ще більш-менш їстівне. Взяти, наприклад, нашу тушонку, яка на дев’яносто відсотків складається з води, і лише на денці баночки шматочок м’яса сиротливо плаває. Сардину, до речі, з сухпайка прибрали потім, дорого, бачте, їм обходиться. А банка води зі шматком жили і написом «Консерви з яловичини» – недорого?

      Дивне все-таки у нас командування – ми тиждень передаємо інформацію про пересування російських військ, про незаконний перетин державного кордону численними колонами техніки, про можливе оточення – нуль реакції. Вранці 25-го повернулися наші наряди від кордону, кажуть, усе – збройників немає, Нацгвардії немає, залишилася, по ходу, тільки застава. Командир нашого пересувного загону майор Буряк, відставний мент, дав команду завантажити боєкомплект і вишукувати всю техніку вбік Кутейникового й Іловайська (туди наші колони відходили) – і виставити дозори по периметру Амвросіївки. Так, про всяк випадок. Ну і все, розслабон: до обіду відвідали Серьогу Кабана в лікарні, а потім хтось бухати почав, хтось поспати вклався, Академік затіяв прання. Автобус, як завжди, біля машин порпався. Близько 16.00 з боку Іловайська так загуло, ніби десять громів одночасно вдарило. Ну, думаємо, ось це наші воюють там! І тут команда:

      – По машинах!

      Зірвалися всі різко, як ніколи. Академік так узагалі в трусах вибіг – не встигла форма просохнути. Зробили перекличку – трьох не вистачає. Де вони? Начебто на периметрі, але точно ніхто не знає. Буряк наказав знайти їх по рації – якщо на периметрі, значить, мусять вийти на зв’язок. І тут, як на прогулянці, підходить до нас командир застави підполковник Волинський, вже в цивільному одязі, але з автоматом на плечах – ми так здивовано на нього дивимося – і видає таку промову:

      – Товариші прикордонники! Ми повністю оточені. Для збереження життя особового складу наказую зброю закопати, військові квитки спалити і виходити невеликими групами, бажано разом із біженцями. Йти рекомендую до залізничного полотна, а там прориватися на південь, до Маріуполя. Таке ваше завдання! – сказав, сам сів в «уазик-патріот» і покотив у невідомому напрямку. А ми залишилися стояти на місці, як укопані, і лише ковтали пил з-під коліс. Офігівши, м’яко кажучи.

      – Хлопці, нас просто здали тільки що, як тару! – це Автобус перший сказав.

      А потім понеслася:

      – Особисто я військовий квиток палити не буду!

      – Я зброю не здам!

      – Пішов він на хер зі своїм наказом! Він, сука, продав сепарам нас і змився в цивільному. А ми як підемо? У тебе паспорт є? А у мене от немає, лише військовий квиток. Навіть якщо є паспорт, зупинять тебе сепари: прописка не місцева! Де живеш? Що тут робиш? Покажи плече – ага, ось вони, синячки-то від автомату!

      – Виходити треба, намагатися прорватися!

      – Не СКАЧАТЬ