Не судилось. Михайло Старицький

Чтение книги онлайн.

      Зизи, Зизи! Ступай сюда!

      Зізі підходить з опущеними очима.

      Анна Петрівна. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?

      Бєлохвостов. Ах, mа соusіnе[19], не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!

      Зізі (підбігає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама… воображает много! Через… зтого урода достается только.

      Анна Петрівна. Они меня сговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная – и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, – чувствую, что сейчас начнется тик… Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефіни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет… Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.

      Жозефіна сумна; Зізі пересміюється з Бєлохвостовим і йдуть далі.

      Михайло. Ne vous chagrіnez pas![20]

      Анна Петрівна. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная… (Виходить).

      Михайло підходить до Жозефіни й потіша її, проводячи по дорозі.

      Павло (за вікном). Ну, тепер – годі! Рушайте додому! Спасибі за увагу й слухняність!

      ВИХІД IV

      Пашка і Михайло.

      З школи виходять діти з книжками, кунштуками[21]; жарти і сміх стиха. Позаду кілька дорослих. Наостанці Пашка.

      Старші. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!

      Пашка входить і озирається кругом.

      Михайло (повернувся назад). Бідна оця Жозефіна! Поневіряється на чужині, без язика, без мови. Всяке аж сікається принизити, осміяти; а заступитись нема кому, і все ото гонить бідність та доля щербата! А матір яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрів Пашку й хутко підходить). А! Здрастуй, Пашко! і ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).

      Пашка. А вчитись до школи.

      Михайло. Хіба?

      Пашка. Авжеж! Думаєте – стара?

      Михайло. Куди там! А тільки здивувало мене, що ти нічого перше не казала, а це здумала.

      Пашка. А що ж? Захотілось вивчитись на гулянках читати, щоб і самій можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такі занятні та втішні!

      Михайло. Добре, добре єси задумала. і вивчишся?

      Пашка. А чому ж ні? Аби хіть.

      Михайло. А трудно здалося?

      Пашка. Не так трудно, а якось ніяково з малими сидіти. От Варка Горбанівна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.

      Михайло. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав: я б зайшов сам проказати… А Катря де? Може, тут?

      Пашка. Ні, вона дома; у неї мати чогось слабує, то ні на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, – ще за батька почала.

      Михайло. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом і вчилися.

      Пашка. Добре. А що, вам подобається?

      Михайло. Кому ж СКАЧАТЬ