Аптекар. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а отже венеційці з лицарями ненавиділи одне одного навзаєм та за кожної нагоди шпигали. На противагу венеційцям, лицарів ніщо так не цікавило, як священна війна з турками, і їх незмірно лютило, що Венеція, загрузнувши в епікурейському побуті, впивається насолодами тоді, як турки поступово захоплюють щораз ширші терени Європи. А вже й зовсім їх розлютило, що венеційці намагалися будь-що-будь втримати мир із султаном і нізащо не хотіли необачним кроком його порушити.

      Лицарів венеційці терпіли і обмежувалися тільки нотами протесту, коли ті переходили межу, бо багато корисного ті лицарі чинили. Зокрема, іоаннітський шпиталь у Венеції був на диво зразковим, я сам у цьому переконався, коли відбував там практику з хірургії. Серед лицарів були дуже добрі медики, а вже про рівень гігієни нема що й казати, рівного не було ніде. Та не забували лицарі й давніх своїх традицій і час від часу тлумили турків, але не у відкритих битвах, а в піратських наскоках на турецькі кораблі, і, захопившись тим розбійницьким ділом, не гребували розбивати й християнські кораблі, ба навіть венеційські. Врешті-решт вони перетворилися для Венеції на неабиякий клопіт. Та скільки б разів венеційські дожі не протестували й не обурювалися, лицарі на те уваги не звертали і продовжували своє розбишацтво навіть і після того, як у вересні 1644 року дож загрозив накласти арешт на все лицарське майно. За місяць після того лицарі спровокували війну.

      Ми з моїм товаришем Мартином, котрий теж завершив науку, перебували саме на одному з лицарських кораблів, що був частиною ескадри із шести суден. Ми опікувалися пораненими, яких забрали з грецького острова Карпатос, викупивши їх з рук тамтешніх піратів. Дорогою перестріли турецький галеон, і командор ескадри Ріно ді Кавалья, бодай йому трясця, не довго розмірковуючи, наказав його взяти на абордаж. На галеоні вояків було як кіт наплакав, тож вони не дуже опиралися і хутко склали зброю. Зате, як потім з’ясувалося, на борту перебували багаті турецькі прочани, що прямували до Мекки. Серед них був також старший євнух султанського двору, кадій Мекки, а ще зо три десятки незлецьких гаремових одалісок і близько пів сотні грецьких рабів.

      Захопивши судно, ескадра причалила на острів Кандію чи то пак, як прозвали його греки, Кріт, де лицарі висадили рабів і коней та запаслися водою. Але недовго ми перебували на Кандії, небавом з’явився венеційський чиновник, вилаяв нас і наполіг, аби лицарі покинули острів, бо він не мав жодного бажання наражатися на гнів турків. Відтак ми ще причалювали в різних кінцях острова, але з звідусіль нас гнали, як шолудивих псів, аж поки ми не прибули на Мальту, де й покинули турецький корабель, що був уже й геть непридатний для плавби.

      Султан Ібрагім, якого всі мали за шаленця, бо і як можна було не збожеволіти, провівши все своє свідоме життя в ув’язненні, почувши про те, що сталося з галеоном, збісився не на жарт і наказав повбивати геть усіх християн імперії. Ледве його укоськали та впрохали відкликати цей наказ, але наміру СКАЧАТЬ