Вікна застиглого часу. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

      – Може, й ти був тоді на цегельні, як вони з тим малим гранату знайшли?

      – То, власне, ми з ним обоє і знайшли, – сказав я з такою втіхою в голосі, аж він сполохано глянув на мене. – Пробачте, я нехотячи зрадів… бо ви мене згадали…

      – То це ти був із ним?

      – Так, я. Ми обоє знайшли ту гранату.

      – І ви з ним її викопали?

      – Так.

      – А потім обклали дровами й підпалили?

      – Так.

      – Обоє?

      – Так. Нас тільки двоє й було.

      – І коли вона вибухнула, ви були разом?

      – Були разом.

      Він дивився на мене, мов на марсіянця. Здавалося, ось-ось похитає головою: «Такого не буває».

      – І коли вона вибухнула, були разом… – повторив, не зводячи з мене вологих очей. – Але ж… але ж…

      Піт виступив йому на чолі, і затремтіли вуста. Він мене поволі впізнавав, і так само поволі поверталися до нього з давнини ті пекучі запитання, які колись душу карали. Він і тоді ніяк не міг цього збагнути – чому Місько? Чому саме він?

      Таргани

      У певні дні вдосвіта моя бабуся вирушала на луги і збирала трави, поверталася, коли всі ще спали, і заходилася в’язати зілля в пучечки та вішати на стінах. Завдяки цьому мої дитячі літа наскрізь просякли дивовижною гамою пахощів, адже і спав я на подушці, яку бабуся набила висушеним зіллям. Тільки покладеш голову на таку подушку, і враз провалюєшся в глибоку саджалку сну, де вже тебе підхоплює лагідна течія і несе, вигойдуючи, всю ніч до самого ранку.

      Хвороби, від яких лікувала бабця, видавалися мені загадковими і чудними. Частенько до нашої хати забігали молоді дівчата й купували якесь таємниче зілля, а я інколи намагався підслухати, про що ж вони шепочуться на кухні:

      – А як не поможе? – питала тремтячим голосом дівчина.

      – Коли не більше місяця минуло, то поможе, – твердо відказувала бабця.

      – А коли більше?

      – Ну, то спробуємо іншого способу.

      – То, може, відразу?

      – Дайсі на стриманє, доню. Поп’єш того узвару тиждень, а тоді приходь.

      Уява моя вимальовувала чародійний напій із зілля, завдяки якому дівчата могли перетворюватися на пташок і літати попід небесами або ставати невидимими. Але бабця, не зморгнувши оком, пояснила, що то приворотне зілля, аби коханого повернути, і мені відразу стало нецікаво.

      Коли дівчата приходили до бабці проколювати вуха, я неодмінно асистував при цій процедурі і тримав слоїчок зі спиртом, у якім плавали білі шовкові ниточки засилені в голки. Бабця вибирала пінцетом голку з ниточкою, проколювала СКАЧАТЬ