Груші в тісті. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Може, не треба? – вжахнувся Бодьо.

      Але я випив і мені було по цимбалах.

      – Дух! Ти з’явився? Дай нам знак!

      Тиша. Чекаємо. Всі зосереджено глипають на тарілочку. З Бодьового живота долинає тихеньке бурчання. Пампушка пріє. Наталя кусає вуста.

      – Дух! Ти з нами? Дай нам знак!

      Головне тут створити відповідний настрій. Публіка мусить увійти в транс. Тремтіння дівочих пальчиків стає усе частішим. І ось тарілочка, зробивши різкий рух вліво, зупинилася на «Так!» Дівчата зойкнули, Бодьо засопів і заворушив губами.

      – Ти хочеш з нами говорити?

      Тарілочка втекла в «Ні!»

      – Ми тебе довго не затримаємо. Скажи нам, що буде з Україною?

      Тарілочка поповзла по колу, спиняючись біля літер.

      – Буде вільна, – відказав дух.

      Тут я мушу пояснити одну річ. Тарілочкою крутили, звичайно, ми зі Славком, хоча Славко задля користі справи вдавав, що робить це вперше. Але ми наводили тарілочку тільки на перші літери, далі я міг навіть забирати свої пальці, і Славко також, а дівчата з Бодьом, не вірячи власним очам, продовжували гуляти по алфавіту за інерцією. Отже, мені досить було навести тарілочку на «Буде ві…», і ми зі Славком могли спокійно хляти вино, вечеряти, а ті чипіли над тарілочкою.

      Мушу при тім сказати, що була в цьому всьому і дещиця містики. Не тільки на цьому, але й на багатьох інших спіритичних сеансах, які я організовував, звучало питання, коли ж Україна буде вільна. Не знаю чому, але я всюди називав 1987 рік. А сеанси проводилися в 1973–1975 роках. Я, звичайно, помилився на чотири роки, але цей рік чомусь мені настільки сильно впився у пам’ять, що я й усіх знайомих своїх переконував, що Союз розлетиться до дідькової мами в 1987 році. Правда була в тому, що тоді, власне, й настав початок кінця.

      Потім ми перейшли на куди земніші проблеми. Пампушка поцікавилася, коли вийде заміж. Виявилося, що наступного року.

      – Ну, так я й планувала, – погодилася вона і додала: – А за кого?

      Чи міг я зіпсувати настрій Бодьові? Ніколи. Але тут і Наталочці закортіло дізнатися про своє заміжжя. Це в мене не викликало особливого ентузіазму, але якось викручуватися мусив.

      – Є перепони, – відказав дух.

      – Ромко? – спитала Наталя.

      – Так.

      – Що він може зробити?

      – Вбити.

      – О Боже! Він такий! Він може!

      – Попереджати треба, – сказав я.

      – Чи я подолаю ці перепони? – з благанням в голосі лопотіла Наталя.

      Тарілочка зробила різкий зиґзаґ і опинилася в центрі хреста.

      – Він відійшов, – прошепотів я.

      – Але чому? Що я такого спитала?

      – Може, втомився, – сказав Славко, виставляючи на центр столу пляшки й закуску. – Духи – вони примхливі… Колись моя бабця…

      І в напівтемряві залунала страшна цвинтарна історія. Пізно вночі ми полягали спати.

4

СКАЧАТЬ