На кожум’яках. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Рябко, ваш батько, м'яв шкури і хліб з того їв. Я торгую яблуками і хліб з того їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум'яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Євфросини. (Присікується до Рябка і б'є кулак об кулак.)

      Сидір Свиридович. Свят, свят, свят! Братська чудовна богородице! Заступи й помилуй. (Оступається й хреститься.)

      Горпина. Чого ви одхрещуєтесь од мене? В мене нема на голові чортячих рогів.

      Сидір Свирийдович. А хто ж заглядав під ваш очіпок? А може, й є?

      Горпина. А як я скину хустку та покажу?

      Євдокія Корніївна. і годі, сестро, годі. Хіба ж ти не знаєш, що мій старий вередує?

      Горпина. Скубла вас жінка, та чортзна по-колишньому.

      Сидір Свиридович. Меле, меле, шеретує. (Приспівує.)

      Горпина (приспівує). Шеретує, обернеться й поцілує. Таке лиш по чарці! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та копиця в дощову годину на полі.

      Євдокія Корніївна. Еге! тут як почав вигадувати на мене, що…

      Сидір Свиридович. Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокії Корніївні.) Ніяк не вдержить свого язика! Ще й дочці розкаже. Ой, які ж слизькі язики у тих жінок: в однієї гострий як бритва, а у другої слизький: так і лізе сам з рота. (Показує.)

      Горпина. Та кажи-бо, що твій чоловік вигадував!

      Сидір Свиридович. Ой, цить, не кажи!

      Горпина. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.

      Сидір Свиридович. Не кажи, бо з хати втечу.

      Євдокія Корніївна. Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку віддати заміж. Перебирали усі Кожум'яки, та й не знайшли ні одного панича дочці до пари.

      Горпина. Куди ж пак! Тисячі та сотні ніколи в дівках не посивіють. Не бійся! Повиходять швиденько. От уже нам, бідним, зовсім друге діло, хоч моя Оленка красуня не то що на всі Кожум'яки, а може, й на ввесь Київ.

      Євдокія Корніївна. Та й наша Євфросина не то що на ввесь Київ, а може, й за Київ. А що вже розумна і вчена, як баришня, то нігде правди діти, хоч, може, матері не приходиться своєї дочки хвалити.

      Горпина. Тільки дуже звикла верховодити, тим, бач, що великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хаті, то я б їй патли обскубла.

      Дзвонять до церкви.

      Сидір Свиридович. Чи це вже й до вечерні дзвонять? Піду ж я поможу дякові співати. (Встає.)

      Горпина. Вже таки й поможете дякові. Сідайте ж та лучче побалакаємо. Нехай там сам дяк курникає.

      Євдокія Корніївна. Я оце все про свою дочку. Вже б, здається, і час заміж, та все якісь недоладні люди трапляються: то негарні, то без грошей, хоч і гарні, то не дуже розумні. Зовсім не до пари моїй Євфросині.

      Горпина. О, Євфросина таки вередлива. Недурно вона так дере носа передо мною, неначе я їй не тітка.

      Євдокія Корніївна. Тут, сестро, почав до нас ходити один молодий панич, та не скажу, як звуть.

      Горпина. Про мене, СКАЧАТЬ