Закохані у львівський дощ. Анастасія Ізотова

Чтение книги онлайн.

      – Ні. Спасибі. Вже пізно. На добраніч! – ввічливо сказав зеленоокий джентльмен.

      – На добраніч. – автоматично відповіла мама, переводячи погляд з Сашка на мене.

      – Оля, ти ж не забудеш повечеряти? – Так само ввічливо звернувся він до мене. Просто чудово – тепер я не зможу уникнути розмови з мамою…

      – Не забуду На добраніч. – офіційно відповіла я. Хто його тягнув за язика?

      Мій зеленоокий джентльмен пішов. Як би не букет у маминих руках, я б подумала, що все це мені примарилося. Дивний день. Дуже дивний. Ох…. Зараз треба залишитися самій на деякий час, щоб спробувати збагнути все.

      – Оля, хто це? – нарешті запитала вона.

      – Ой. Мамусь, давай завтра. Я хочу їсти і спати. – спробувала уникнути я розмови.

      – Ні. Ти мусиш мені розповісти. – безапеляційним тоном повідомила мама – Тебе ніколи і ніхто не проводжав, та ти ні з ким не зустрічалася, ні про кого не казала, а тут…..з тобою приходить дуже ввічливий юнак…. дарує мені цей чудовий букет. Дівчино, мені потрібні пояснення!

      – Мамо, так і нема чого пояснювати. – довелося сказати мені – Зайшла в кафе перечекати дощ, він до мене підсів, а потім провів до дому. Пішки. Давай завтра. Будь-ласочка, мамуля.

      – На добраніч – ображено сказала вона і пішла за вазою для квітів.

      – Не ображайся, будь-ласка. Я тобі все розкажу. Чесно-чесно. Просто дійсно очі злипаються. На добраніч.

      Швидко повечерявши, я закрилася у своїй кімнаті. Тиша, спокій, я сама… не хочеться вмикати музику. Де ж думки, емоції, на які я чекаю та яких боюся, ті, що не дадуть думати і спати. Навіть не сподіваюся швидко заснути… Хіба можна після такого насиченого і дивного дня спокійно заснути? Ох ці зелені очі… Тільки б не закохатися. Ми бачились один раз, знайомі один день і буде величезною помилкою сподіватися на щось більше. Та і на що сподіватися? Напевне більше ніколи й не побачимося… Чому він поцілував мене в ніс? Це було так мило… Мені просто хочеться йти поруч…

      4

      Тієї ночі я заснула швидко, навіть не встигла щось обдумати. Не бачила жодного сну. А прокинулася з твердим рішенням зайти в обід або після роботи в кав’ярню та забрати свій телефон. Можливо варто написати зеленоокому джентльмену смс з подякою за вечір? В мами ж номер зберігся сподіваюсь. Чи не варто цього робити… Втекла я на роботу ще до того, як прокинулася мама, тому до вечора про відверту розмову з матусею можна не думати.

      Я дуже люблю свою роботу. Ця маленька книгарня саме те місце, де б я, напевне, хотіла працювати завжди. Тут тільки книги, немає контурних карт, навчальних зошитів, відповідей на завдання та всіх інших супутніх дрібниць… Але як би сильно я не була захоплена своєю роботою, цей понеділок буде тягтися безкінечно, тому що я з нетерпінням чекаю закінчення робочого дня. Можливо я все ж таки наважуся надіслати Сашкові повідомлення. Як повільно спливають хвилини, ще й майже немає покупців. Кожного відкриття дверей я чекаю з нетерпінням, сподіваючись, СКАЧАТЬ