Закохані у львівський дощ. Анастасія Ізотова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дещо змінилися… – спокійним тоном як дитині пояснив він мені.

      – От бачиш, все ж таки я краще поїду сама.

      – Яка ж ти вперта. Просто я планував йти з тобою пішки аж до твого дому, а доведеться скоротити час і проїхати на машині решта шляху. Не треба примушувати твою маму хвилюватися і чекати. – посміхнувся Сашко. Тоді для кого ці квіти… не для моєї ж мами – І квіти ми їй подаруємо в знак вибачення, і щоб тебе не сварили – Закінчив він, ніби прочитавши мої думки.

      – Думаю в неї виникне одразу безліч запитань. – розгублено сказала я.

      – Я дам на них відповідь – абсолютно спокійно запевнив він мене… Ні! Що він придумав.

      – Не треба. Я сама.

      – Дозволь мені бути джентльменом. Он і машина. Куди їхати? – сказав зеленоокий джентльмен діловим тоном, вказавши на темну машину, яка щойно під'їхала.

      – На Литвиненка, одразу за зупинкою наліво.

      Саша швидко поцілував мене у ніс, взяв за руку і провів до машини. Що це було? Моє обличчя ще ніколи не було таким червоним. Я не вірю, що от так одразу могла сподобалась чоловіку… приємному та заможному. Щось тут не так. Навіщо я сідаю в невідому машину, ну і що, що це БМВ, але звідки я знаю що в нього на думці? Чому ж не втекла? Зараз вже пізно. Я ніби кролик перед удавом… уся моя воля кудись зникла. Цей зеленоокий чоловік насправді чаклун. Якщо зі мною щось станеться, мама збожеволіє. Навіщо я йду з ним? Можливо даремно хвилююся. Тим більше я дзвонила мамі з телефону Сашка, якщо звісно номер визначився. Скільки всього в голові. Цей чоловік мене поцілував і навряд чи тепер зробить щось погане. Який дивний сьогодні день… стільки всього нового… зелені очі. Зараз не потрібно про це думати, подумаю коли буду сама. Тим більше ми вже приїхали.

      – Спасибі за вечір, і за те, що провів до дому. На добраніч! – треба швидше втікати з зеленої пастки, яка дедалі більше затягує.

      – Дивна наполегливість втекти від мене. Куди ти? – посміхнувся Олександр.

      – Як куди? Ми ж приїхали і я йду до дому. – тільки б він не зупиняв мене.

      – Звичайно, але я просто зобов’язаний передати тебе мамі у руки. До того ж ти забула, що в нас для неї є квіти. – вдавано серйозно сказав він. Ми знайомі лиш декілька годин, а він вже хоче знайомитися з моє мамою. Ні. Ще не відомо як складуться наші стосунки, якщо складуться.

      – Чи не здається тобі, що це вже занадто? – дещо роздратовано та перелякано запитала я цього.

      – Що саме?

      – Занадто рано знайомитись з батьками – задумався, можливо передумав.

      – Мені треба вибачитись за твоє запізнення.

      – А тобі не здається, що мама просто може бути не готова до чийогось візиту в такий пізній час?

      – Я і не подумав, ти їй скажеш, а я почекаю за дверима, поки не покличеш – знайшов вихід діловий чоловік.

      – Чому ти такий впертий? Зі своїми батьками теж зібрався мене знайомити? – у розпачу запитала я…. судячи з виразу обличчя, я щось не те сказала. Ну і хто мне за язик СКАЧАТЬ