Через кладку. Ольга Кобилянська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вам, мамо! – відповів я їй спокійно, між тим коли в моїй груді щось аж варилося. – А щодо того, що Обринська дівчина з диким вихованням і, на вашу думку, хоч до науки хапається, а з другої сторони і мужчинам рада, то ви помиляєтеся! Вона дика, мамо, але дика, як і вони всі ті Обринські, вздержливі, амбітні. А щодо другої точки, що вона рада мужчинам, то ви ще більше помиляєтеся. Коли ви це бачили, завважали? – спитав я і тут же нервово розсміявся.

      Спитайтеся мене, мамо, яка вона дійсно, ота, по-вашому, така Маня, а я вам скажу. О, матері, матері! – кликнув я гірко. – Хто б годен вам догодити! які ви добрі, а які страшні й самолюбні! Хто б своє щастя у ваші руки уклав! Однак я знаю, – Додав я відтак, – що найбільше паде на вагу в оцінці цеї молодої дівчини, це все ж таки те, мамо, що вона без маєтку.

      Та дарма, мамо, в тім дівчина не винна. Так невинна, як і в тім, що ось я зірвав ці білі цвіти.

      – То ти легковажиш мої слова, сину? – спитала і глянула на мене з жалісливим докором, яким гамувала мене не раз, коли був я малим хлопцем і не все хотів піддаватися її приказам.

      – Я не те, щоб легковажив, мамо, – сказав я спокійно, – але просто ви уроїли собі щось, що навіть ще і в мені не сформулювалося. Ані разу я ще про жодну женячку не думав, а ви он куди вже зачислилися. Я навіть не сказав вам, чи люблю її…

      Вона всміхнулася й махнула рукою.

      – Такі справи починаються цвітами, кінчаються женячкою, – сказала. – А ти знаєш, сину, що стільки всього мого щастя, що ти і твоя доля. Я несказанно тривожусь за тебе. В тебе нема мого характеру, сину, – докинула тихше, неначе за її словами крилося ще щось більше за те, що вже одверто заявила, – твердого, що… якби не він у мене, Богдане, ми б сьогодні не були заможними, а цілком убогими, незначними людьми. Багато перебула, боролась, напрацювалась я, сину, поки прийшло до того з нами, що є.

      – Я знаю, мамо, – відповів я. – Я знаю, а з тим запевняю вас, що ніколи не буду невдячний проти вас. Одначе…

      – Одначе… женитись… будеш так, як сам схочеш, без огляду на бажання твоєї матері? Правда? – настоювала на своїм.

      – Як буду коли женитися, мамо, – відповів я, усміхаючись, – з Манею чи іншою, все одно, однаково буду для себе женитися, так як батько мій, женячися, для себе женився. Більше не можу нині сказати й прирікати, бо нічого й сам не знаю. А тепер не журіться бог зна якими видіннями з будучини, бо все те пусте, мамо. Здається, я лиш один у вас, мамо, – додав я поважно, знаючи, що тим словом я побиваю її неабияк.

      – Один, синку мій… один… – сказала вона і, приступивши до мене, притиснула мене так щиро до себе, що я, не промовивши ні слова, притиснув її руку так само до своїх уст. – Не дивуйся моїм словам, сину, – додала, ніби шукаючи помирення за свої слова. Мені серце само не дає супокою. Все щось віщує про тебе… і ту дівчину; тому я так, сину, іноді і вночі, як не можу вснути, боюсь і мучуся різними гадками про тебе. Кілька разів уже й самій пані Обринській, хоч і як СКАЧАТЬ