Хазяїн. Іван Карпенко-Карий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як побачить, що – таку дорогу вещ можна купить задешево, сказать, за безцінь, – зараз і купить! Так от ми й діждемось, хоч хитрощами, що цей халат він скине і буде носить такий, що хоч куди – не сором! Ви ж, голубочко, настьогайте підкладку густо-густо узорами; на полах вишийте в гладь буряки з розкішним бадиллям, а на бортах вишийте барана і овечку. Та зробіть так, щоб він зразу побачив, що вещ дорога, а продається дешево! Розумієте?

      Кравчиха. Ох, матінко моя Мар'я Івановна, це то все розумію, тілько навряд чи поспію таку дорогу вещ скінчить за два місяці: робота велика, вишивка копотка, та ще, знаєте, зразок овечки і барана у мене є на подушці, а буряків нема.

      Марія Івановна. Я вам дам і узори. А щоб поспішить з роботою – візьміть помішницю: я ж і гроші платю не малі – п'ятдесят рублів!

      Кравчиха. Та вже і день і ніч будемо удвох з дочкою стьогать і вишивать, тілько прибавите п'ять рубликів.

      Марія Івановна. Як гарно зробите, то й десять дам.

      Входе Феноген.

      Феноген. Готово?

      Марія Івановна. Готово.

      Феноген. Давайте, бо гніваються. Там якийсь чоловік з важним ділом. (Взяв халат і пішов.)

      Марія Івановна. Ну, ідіть же, голубочко, я дам матеріал і узори.

      Кравчиха вийшла.

      Соня. Мамо! А по-мойому, вівці і буряки вишивать не годиться – це буде смішно… Краще на полах і на борту квітки та гарні мережки, фрески, у мене є узори.

      Марія Івановна. Ні, Соню, квітки – то инча річ, то для молодого, а вівці і буряки татові, як хазяїнові, будуть приятніще. Я вже тата добре знаю, ходім!

      Соня. Як хочете, а я б не раїла, бо буде смішно…

      Ідуть.

      Мамо! Як ви думаєте, чи не сказать би татові про предложеніє Івана Миколайовича?

      Марія Івановна. Ні, дочко. Нехай на іменини приїде і сам скаже. Іван Миколайович – учитель гімназії, чоловік розумний, то зуміє з татком побалакать, а я тим часом попробую випитать.

      Пішли.

      ЯВА VІ

      З других бокових дверей виходе Пузир, Маюфес і Феноген.

      Пузир. Феноген, не знаєш, зібрались економи в конторі?

      Феноген. Одного Зеленського бачив. Ох, усердний чоловік, з коня не злазить.

      Пузир. Якщо зібрались – клич!

      Феноген вийшов.

      (До Маюфеса.) Сідайте.

      Мовчать.

      Трудне діло ваше… трудне. У мене своїх овець сорок тисяч, боюся, що паші не стане.

      Маюфес. Де ж таки! Оце сказали: паші не стане!.. Торік, як я купив у вас для одного німця валахів, – пам'ятаєте? – то для прийомки три дні їхали вашою землею… їхали ми цілий день. «Чия земля?» – питаємо. «Терентія Гавриловича Пузиря». На другий день знову питаємо: «Чия земля?» – «Терентія Гавриловича». І тілько на третій день, надвечір, почалась земля Гаврила Афанасьевича Чобота. Ха-ха! СКАЧАТЬ