Дилогія. Серед темної ночі. Борис Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Та вы должно Пилипа Сиваша сын?

      Роман трохи почервонів і почав виясняти, що хоч сьому й правда, але всі його на службі звали «Сивашов», бо як простий чоловік, то буде Сиваш, а як «образований», то – Сивашов.

      Тепер учитель уже знав, що нема чого йому знатися з Романом, – це тільки пошкодить йому, принизить його перед його «панськими» знайомими. Надто він був сьогодні сердитий: учора звечора він мало не до світу гуляв у карти у батюшки і програв сім рублів. А в його саме не було тепер грошей, бо влітку на гроші скрутніше: взимку школярі (вони в його муштровані) раз у раз носять йому всякі ковбаси, сало, а то так і сахар навіть, то менше доводиться витрачати. А тепер усе з готовеньких грошей! Добре ж, як він сьогодні (має покликати всю компанію до себе) та одіграє, верне своє, а як же ні? Все це гнівало вчителя, і він сердито сказав Романові:

      – Ну, мне теперь некогда… У меня дело есть…

      Роман почервонів і встав ображений.

      – Как завгодно…

      Він простяг був знову руку, але тепер уже учитель не дав йому своєї. Зовсім збентежений, Роман швидше пішов з хати і чув, як слідком за їм учитель пробубонів:

      – Всякий тебе хамлюга лезет знакомиться!

      Поки вийшов Роман на вулицю, його збентеження минулося, і він тільки був страшенно лютий на вчителя за образу. «До кого ж би мені ще піти?» – думав він і побачив зараз же біля школи волость. Повернув до неї.

      Тут уже йому пощастило, бо виявилось, що писар був його колишній товариш. Батько його ще хлопцем оддав до школи аж у містечко, там він і вивчився на писарі. Цей сам добре вмів «по-образованому» і радий був Романові.

      – Сідай, брат, сідай! У нас у волості нікого нема: старшина, староста і всяке начальство подалося снопи возить, – дак я сам тут і старшина, і староста, і все.

      Роман сів біля столу, покритого зеленим, старим, скрізь чорнилом заляпаним сукном. Писар, Григорій Павлович Копаниця, був таких літ, як і Роман, але вже добре відпасся на волосному хлібі, і його заялозений піджачок був вузький на гладкі плечі. Він крутив свою руденьку борідку і залюбки розказував Романові, який йому великий клопіт у волості, що старшина дурний, він сам усе мусить робити, і за себе, і за старшину справлятися, а плата мала, а «так собі посторонній доход тоже не значительно большой». На домик так-сяк збився, а більше й ні з чого…

      Тоді почав розказувати Роман, як він жив у городі – спершу в солдатах, а тоді на службі в палаті; тільки він уже не казав тепер, що був швейцаром, а говорив, що був «таким служащим, што, знаєш, надзираєть за изданієм».

      Тоді збалакались за мужиків, і писар їх лаяв, що народ став неслухняний і все хоче, щоб на дурничку йому роблено, мов і не тямить, що, хоч такси й нема, ну а всякому звісно, що опріч годової плати, треба писареві і за кожну роботу – чи за пашпорт, чи за розписку, чи ще за що – окремо заплатити… а мужик коли й скаже, що принесе мірку картоплі, то пришле тільки півмірки, і отак усе…

      Гомоніли СКАЧАТЬ